Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Nov. 18, 2017

Дещо про Максима Кривоноса та про картину Миколи Самокіша

Автор:

|

Жовтень 26, 2017

|

Рубрика:

Дещо про Максима Кривоноса та про картину Миколи Самокіша

Микола Самокіш «Бій Максима Кривоноса з Яремою Вишневецьким»

Про Максима Кривоноса існує чимало легенд, складено кілька пісень, тексти яких дійшли і до наших днів. При цьому цікаво зазначити, що легенди про нього розпочинаються з походження, а дата народження подається у кількох версіях, лише дата смерті уточнена, що полковник помер у листопаді 1648 року. Нічого дивного, в ХVII ст. мандрівних лицарів не бракувало.
Переважна більшість усе ж дослідників шукає його коріння в Україні — хто на Черкащині, хто на Волині, а дехто стверджує, що він родом із Могилева-Подільського. Знаходимо розповідь, що Кривоніс воював під проводом Хмельницького, разом з іншими козаками, побував під Дюнкерком у Франції, а повертаючись в Україну морським шляхом, якимось дивом потрапив спочатку до Шотландії, а вже звідти, через усю Європу додому.
Нас цікавить героїчна боротьба Кривоноса в часи народно-визвольної війни. Не будемо аналізувати численних боїв, в яких брав участь полковник, досить згадати, що в листопаді 1648 року у складі військ Хмельницького він підійшов до Замостя. В цей час у Польщі обрали нового короля — Яна-Казимира, котрий надіслав послів до Хмельницького з проханням розпочати перемовини. Та перед цим призначив коронним гетьманом князя Ярему Вишневецького, котрий прагнув не перемовин і миру з повстанцями, а помсти, й почав негайну підготовку до походу в Україну. Наближалася зима. Повстанське військо не готове було до неї: бракувало теплого одягу, вичерпувалися запаси продовольства. Усе це примусило Хмельницького зняти облогу з Замостя й повернутися в Україну.
Знамениту картину написав 1934 року Микола Самокіш (1860-1944) — «Бій Максима Кривоноса з Яремою Вишневецьким». Цей твір має величезне символічне значення. Він вартий того, щоб придивитися до нього уважніше: які потужні, яскраві характери, яка сила почуттів, потуга ненависті до ворога, нестримна воля до перемоги! Обоє головних героїв утворюють композиційний центр картини. Цей образ історії (живописний, поетичний, прозовий, музичний) напрочуд точно відображає зміст, закономірності та таємниці минулого, підіймаючись до рівня вражаючого символічного узагальнення цілої доби. Епоха української визвольної революції 1648-1676 рр. відтворена тут дуже яскраво.
Художник працював у галузі батального, історичного й анімалістичного жанрів, станкової графіки, книжкової та журнальної ілюстрації, монументального живопису. 1888-го написав три картини для Тифліського воєнно-історичного музею на теми з історії завоювання Кавказу. Чимало малюнків, акварелей, картин присвятив подіям війни 1812 року. 1904-го перебував на фронті російсько-японської війни як кореспондент журналу «Нива». Свої враження відобразив у альбомі акварелей і малюнків пером «Війна 1904-1905: Із щоденника художника» та серії олійних картин, виконаних у традиціях верещагінського батального живопису. Під час Першої світової війни разом із учнями майстерні батального живопису виїздив на художню практику на фронт, що є унікальним випадком в історії світового мистецтва. Результатом поїздки стали близько 400 творів українського анімалістичного жанру — картини «Табун на водопої» (1889) і «Материнство» (1911). У 1890-1900-х рр. ілюстрував низку воєнно-історичних видань, зокрема, книгу М. Кутепова «Великокняже, царське та імператорське полювання на Русі» (1892-1911), а також твори М. Гоголя, Марка Вовчка, І. Нечуя-Левицького й інших. Збирав матеріали з історії й етнографії України. Разом із художником С. Васильківським створив альбоми «З української старовини» (1900) і «Мотиви українського орнаменту» (1912). Він автор великого циклу історично достовірних творів, присвячених Запорозькій Січі — «Козак на коні» (1889), «Запорожці біля корчми» (1917), «Похід запорожців на Крим» (1934); циклу про національно-визвольну боротьбу українського народу в XVII ст. — «В’їзд Богдана Хмельницького в Київ у 1648 р.» (1929), «Селянська війна 1648 р.», «Битва під Жовтими Водами 1648 р.», «Абордаж турецької галери запорожцями» (обидві — 1930); «Бій Івана Богуна з Чернецьким під Монастирищем 1653 р.» (1931), згадана картина «Бій Максима Кривоноса з Яремою Вишневецьким (1934); композицій на теми громадянської війни 1918-1822 — «Атака: Боротьба за прапор» (1929), «Кулеметна тачанка» (1930); картини «Голод у Криму в 1921-1922 рр.» (1923) і ряд інших.
З названих картин увагу привертає «В’їзд Богдана Хмельницького до Києва 1648 року» (1929). Це полотно більшовицькі експерти гостро критикували як «націоналістичне», бо, мовляв, геть немає історичної ролі «старшого брата», натомість безумовно показана державна потуга Гетьманщини. Був іще «Перехід Червоної Армії через Сиваш». 1939 року Микола Семенович здобув за нього Сталінську премію.
Варто також згадати і таку деталь, що художник під час Другої світової війни залишився в Криму під нацистською окупацією і саме тоді співпрацював із бандерівським підпіллям, про що є достовірні свідчення.
Але повернімося до картини про Кривоноса та Вишневецького. Це непримиренні, смертельні вороги, котрих відзеркалено в мистецтві. Тут реалістично показано двобій, який втілює глибину та жахливу силу українського розламу середини ХVІІ ст. Чому? Бо, крім національно-визвольної революції 1648-1676 рр., тобто повстання проти Польської держави, яке поступово розгорілося і набирало ясних ідеологічних рис державницьких традицій Давньої Русі. Поряд із тим наростав трагічний розлам, розкол, політико-конфесійний поділ у середовищі нашої тогочасної еліти, руської шляхти, одна частина якої сповідувала українство, а друга — зраду суто національну. Тодішньої русько-української шляхти, лідером був Ярема Вишневецький. Прикро подумати, що Ярема — прямий нащадок славетного гетьмана запорожців Дмитра Байди-Вишневецького, князь, ба більше — «некоронований король» Лівобережної України 1630-1640-х рр., князь руський (не поляк, а українець!). Ця зганьблена шляхта не на життя, а на смерть стала проти Хмельниччини, вбачаючи в цьому русі катастрофу єдиного можливого для неї державного ладу.
Так, далеко не вся руська шляхта була полонізована і зрадлива. Свого часу (В’ячеслав Липинський вказував на солідний відсоток представників православної шляхти в оточенні Хмельницького), саме ці люди утворили первісне «державницьке ядро» Гетьманщини, саме в їхніх лавах і перебував Кривоніс — «права рука» гетьмана. А протилежний полюс — також українські шляхтичі, ладні віддати життя за Річ Посполиту, допомагали втопити у крові «бунт черні» (тобто, народ), як вони це називали.
Ось такою була трагедія українського розламу і його наслідки відчуваємо і в ХХІ ст. Для нас Максим Кривоніс — легендарний герой, якому довелося стятися з Яремою Вишневецьким, як доводить картина Самокіша. Восени 1648 року Кривоніс узяв штурмом львівський Високий Замок. Цю подію оспівується в пісні: «Не дивуйтесь, добрії люди, Що на Вкраїні повстало». З історичних джерел відомо, що поляки люто ненавиділи Кривоноса, вони його боялися і прозивали різними зневажливими іменами. Незважаючи на це Кривоніс був лицарем і належить до найяскравіших «зірок» української еліти. Його козаки блискуче вели атаки, він умів майстерно організувати відсіч, як під Корсунем, де були полонені Миколай Потоцький і Мартин Калиновський, та переміг під Пилявцями і розгромив польські укріплені фортеці, такі, як Немирів на Поділлі.
Схилімо наші голови перед героїчною мужністю Максима Кривоноса та перед творчо-мистецьким талантом Миколи Самокіша, котрий ці перемоги увічнив у своїх картинах.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Loading...