Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Dec. 11, 2017

«Жива ватра» стала переможцем канадського фестивалю

Автор:

|

Травень 14, 2015

|

Рубрика:

«Жива ватра» стала переможцем канадського фестивалю
Кадр із стрічки «Жива ватра»

Кадр із стрічки «Жива ватра»

Документальний фільм режисера Остапа Костюка «Жива ватра» про життя вівчарів українських Карпат отримав Спеціальний приз журі (Special Jury Prize) на Канадському міжнародному фестивалі документального кіно Hot Docs.

Приверне увагу глядача
Фестиваль Hot Docs проходить у Торонто і є найбільшим північноамериканським форумом неігрового кіно. Щороку тут демонструється понад 180 документальних стрічок з усього світу. А «Живу ватру» визнано найкращим фільмом у категорії «Міжнародний повнометражний документальний фільм» (грошовий еквівалент нагороди становить $5 тис.) Журі зазначило, що стрічка Остапа Костюка «поєднала мальовничу операторську роботу з уважним чутливим поглядом, вигадливим настроєвим музичним оформленням і довершеним, нерідко грайливим монтажем».
Стрічка також стала однією з найкращих у цьогорічній програмі DOCU/Україна на фестивалі Docudays UA. «Я радію успіхові фільму, це — заслужена нагорода, і ми сподіваємось, що вона приверне увагу до фільму як міжнародного, так і українського глядача», — сказав Геннадій Кофман, виконавчий продюсер та програмний директор фестивалю Docudays UA.
Перемога на Hot Docs для Остапа Костюка — мотивація для подальшої роботи. “Жива ватра” подаватимуть на найпрестижніші світові кінофестивалі. «Насправді, вся Європа — це вівчарі: Англія, Іспанія, Франція, Німеччина. Архетип пастуха там спрацює, бо цим займались їхні предки, — упевнений Остап. — У них така ж криза ремесла та покликання, тому я думаю, що порівняння зробить своє. До того ж, ми показуємо іншу Україну, країну поза війною. Ми зображаємо людину праці, відповідаємо на Запитання: «Хто такий українець?» Важливо показати чоловіків у селі, які не пиячать, а тяжко працюють, займаються улюбленою справою.»

Про людське покликання
Герої «Живої ватри» — троє чоловіків: малий хлопчик, молодий і старший чоловіки. 82-річний Іван самотньо проводить старість, він недавно поховав дружину і сам уже готується до похорону, хоча все ще сповнений сил. 10-річний Іванко починає життя з чистого аркуша в школі-інтернаті у райцентрі, а 39-річний Василь керує тваринним господарством і вигодовує молодняк овець.
Та настане весна — і всі троє піднімуться в гори слідом за вівцями — займатися ремеслом, яке дедалі важче продовжувати у сучасному світі. Вівчарство стало фінансово не вигідним, і лише відчайдухи передають його від діда-прадіда.
Режисер Остап Костюк розповідає: «Цей фільм — про людське покликання. Про щоденну працю без вихідних і права на слабкість. Про гармонійний світ, який ми втратили, прагнучи комфорту, і дитинство, яке залишаємо, начепивши на себе ролі дорослих…»
Остап понад 10 років досліджував гуцульську культуру, і «Жива ватра» стала певним підсумком дослідження та його дебютною стрічкою.

Аби глядач хоч на мить замислився
Існує певний історичний код людини, каже режисер, завдяки якому формується її культура. Раніше вівчарство було основним зайняттям, яке годувало і одягало людей. Тоді овець розводили не для м’яса, а задля молока і шерсті, тобто не заради бійні, а заради їжі та одягу. «В наш час секунд-генд переміг вівцю: все можна купити дешевше. Вівчарство стало збитковим, продавати шерсть стало невигідно, бо Австралія і Китай монополізували ринок, — журиться Остап. — Вівчарство з багатьох причин зникає не тільки в українських Карпатах, а й в цілому світі. Зайняття вівчарством чимось нагадує мистецтво: як і мистецтво, воно не потрібне нікому, крім автора».
Такої ж думки дотримується оператор стрічки Олександр Позняков: «Ферми загалом і свинарники зокрема приносять багато грошей, а от на вівчарів дивляться, як на ідіотів. А тому наївно думати, що суспільство відреагує і врятує ремесло. Хоча ситуацію, справді, можна змінити. У Швейцарії, наприклад, виділяють величезні кошти тільки для того, щоби людина не займалась нічим іншим, окрім свого ремесла. Це штучна підтримка суспільства, яке розуміє важливість традиції. На жаль, зараз через війну в країні ми не можемо очікувати подібних кроків від нашої держави. У фільмі ми не ставимо питання: «Коли зміниться ситуація з вівчарством?», ми передаємо свої спостереження, щоб глядач хоч на секунду замислився над тим, що втрачає».
Неможливо спрогнозувати, як виглядатиме документальний фільм, запевняють автори стрічки. Живу історію не можна заштовхати в якийсь формат. «Від людини йдуть настільки сильні енергетичні потоки, що з ними важко впоратись. Це і потрібно знімати, — викладає свою точку зору Остап. – Найважливіший принцип усього процесу — не збрехати і не підвести героя. Людину можна показати з різних боків. Існує чимало стрічок, які дискредитують героїв за схемою «відзняли і висміяли». Та етичні моменти надважливі».

І жива, непідробна краса
«Жива ватра» — про людей, для яких професія вівчаря є не просто покликанням. «Ми знімали фільм чотири роки, розпочинали на голому ентузіазмі, за свій кошт, їздили в експедиції, вилазили на гори, а основне — зближувались із людьми, які там живуть», — пояснює Остап Костюк.
Знімали спочатку за власний кошт, потім — за підтримки Держкіно. Упродовж цілого року шукали локації і героїв. «Показати соціальний проект про те, як тяжко дітям в Карпатах, — завдання нескладне, а от для того, щоби показати, як вони долають «щось», проходять «крізь», справді потрібні чотири роки», — стверджує режисер.
У підсумку вийшло спостереження не тільки за змінами в людях-героях, а й величною гірською природою. Хоча, за словами п. Костюка, його кіно, в першу чергу, про призначення людини і втрачений через сучасний спосіб життя гармонійний світ, в якому жили наші предки.
Треба було чимало часу і для того, щоби герої звикли до камери й не грали, а були собою. Режисер стрічки згадує: “Ми ввели таку методику зйомки — кіноспостереження. Тобто, старались не впливати на їхню діяльність, якомога більше проникнути у їхній світ і передати стан і спосіб, в який вони живуть щодня, щомиті”.
Аби зняти героїв і неймовірну красу Карпат, знімальна група піднімалася з технікою на високогірне пасовище Радул на підніжжі гори Стіг. Тож у кожному плані — жива, непідробна краса. Причому не тільки краса мальовничих в будь-який час року Карпат і пасторальних овечих отар. Але й краса начебто непоказного побуту хуторян, краса хліву, краса облич і жестів, краса самого живого життя. Такого, як воно є. Фільм же — документальний. Природність, натуральність того, що відбувається, відчувається в кожній сцені, причому в наявності є чітко вибудувана і вишукано закручена сюжетна лінія.
Стрічка без зайвої патетики й спроб витиснути у глядача сльозу і зіграти на сентиментальності вийшла дійсно тим самим колоритним українським кіно, на яке чекали. А прокат «Живої ватри» в Україні заплановано на осінь 2015 року.

Соломія Даць

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...