Новини для українців всього свту

Sunday, Dec. 8, 2019

Він прийшов у режисуру, щоб «задовольнити душу»

Автор:

|

Грудень 22, 2011

|

Рубрика:

Він прийшов у режисуру, щоб «задовольнити душу»

Сімдесят мільйонів гривень, які виділила держава на фінансування українського кіно, розподілили в державній аґенції з питань кіно на 37 повнометражних стрічок. 30 короткометражних фільмів отримали часткове фінансування в рамках проекту «Україно, гудбай». Стрічки чернівчанина Дмитра Сухолиткого-Собчука потрапили до обох категорій.

Два — від одного!

«За п’ятнадцять хвилин треба було переконати двадцять членів журі, що саме твій фільм вартий державних коштів, — розповідає Дмитро. — До того ж головною умовою було відповісти на всі десять пунктів відбору, тобто розкрити деталі майбутньої стрічки. Наприклад, про своє режисерське рішення та специфіку сценарію».

Його документальний фільм «Красна Маланка» журі пообіцяло профінансувати повністю. Дмитро каже, що не раз бачив, як «ходить Маланка» й давно хотів зняти про це кіно. Стрічку Дмитро Сухолиткий-Собчук збирається знімати взимку в смт Красноїльську, що на Сторожинеччині.

«Назва «Красна Маланка» — від назви селища Красноїльська, — пояснює молодий режисер. — Коли буде «ходити Маланка», ми зі звукорежисером і адміністратором зніматимемо документальні кадри. Відтак монтувати й доводити до кінця буду в кіностудії імені Довженка».

Попри оптимістичні настрої режисера, кошти на стрічки ще не надійшли, тож наразі талановитий митець працює в кредит над звуковою частиною короткометражки «Борода». Позаяк дофінансування автор планує витратити саме на озвучення фільму.

Приречений герой

До слова, цьогоріч сценарій до кінострічки «Борода» переміг на конкурсі «Коронація слова». «Герой мого фільму «Борода» — самотній чоловік, що живе у вимираючому селі. Донька, що живе за кордоном, умовляє його їхати до неї. Він лишається, не хоче покидати свій порепаний світ. Михайло Іллєнко сказав, що це — приречений герой. Від таких треба відходити. Зараз потрібні герої-переможці. Але він — не персонаж бойовика, у якого всі подвиги — назовні. У своєму світі він здійснює вчинок. Мені подобаються герої з надломом, які шукають змін у зовнішньому через внутрішнє. Хоча це не завжди ефектно виглядає на екрані. Умовив актора приїхати з Коломиї в глухе село», — розказав режисер.

Головного героя зіграв актор Зиновій Симчич. «Він — дуже добрий. А мені потрібен сердитий герой. На репетиціях постійно ця доброта вилазила. Хотів, щоби вона за роки самотності заховалась у шкаралупу. Попросив знімальну групу спілкуватися з актором лише тоді, коли цього не можна уникнути. Він жив у кімнаті сам. За два дні почав сердитися. На одній зі сцен зірвався, виказав мені в очі багато неприємного. Я навіть образився. Потім зрозумів, що сам його до цього довів. Правда, яка була за екраном, потім з’явилася в кадрі», — зазначив Сухолиткий-Собчук.

Знайти «споріднену працю»

Мабуть, варто розповісти про самого режисера. Отож, перш ніж почати знімати короткометражні картини, чернівчанин Дмитро Сухолиткий-Собчук навчався в Чернівецькому національному університеті. Мав стати філософом, але не прийшов на державний іспит на четвертому курсі. За кілька тижнів до отримання диплома бакалавра зрозумів, що в житті мусить займатися іншим.

«Навчався на філософсько-теологічному факультеті, бо хотів знайти «споріднену працю», як у Сковороди, своє покликання, — розповідає Дмитро. — Чотири роки шукав те, що задовольнило би душу. Знайшов».

Під час навчання в ЧНУ Дмитро підробляв у кінотеатрі художником-оформлювачем. Там уперше він побачив фільми Тарковського — захопився, почав шукати в Інтернеті «інше кіно».

2008 року, тоді режисер-початківець, Дмитро здобув найвищу нагороду на фестивалі «Відкрита ніч» за фільм «Отроцтво». На фестивалі «Кіноетніка», що проходив у Чернівцях, його стрічка «Нитка» виграла Ґран-прі.

Як прийшов до режисури

Через рік після того, як кинув навчання в Чернівцях, Дмитро з першого разу вступив до Київського національного університету театру, кіно й телебачення імені Карпенка-Карого до групи відомого кінорежисера Юрія Іллєнка. Молодий режисер каже, що це було його основним завданням перед самим собою. Наразі він закінчує університет — завершує роботу над дипломною стрічкою.

«Навчання й творчість у моєму випадку — спільний процес, — зазначає Дмитро. — Бо в університеті вчуся робити те, чим захоплююся. Буває, що стрічки роками чекають на свою чергу. Усе-таки створення фільму — це довготривалий й копіткий процес. До того, як сам почав знімати, думав, що все — просто, це виявилося не так. Кожна картина — як шматок життя. Найбільше часу забирає підготовка. Короткометражка може займати від кількох місяців до кількох років. Рік — монтаж, поки знайшов гроші, щоб зробити «озвучку», іще рік промайнув. Буває, по декілька разів перемонтовую картини, а час летить».

У творчому доробку молодого режисера — шість короткометражок. Дві з них уже побачила публіка й оцінили журі на фестивалях.

«Кіно й режисура — така ж праця, як робити тарілки з дерева, — каже митець. — Коли вирізаєш ложку, маєш знати, який різець узяти. У кіно специфіки більше. Режисура — це перш за все вибір: акторів, точки зйомок, озвучення, монтажу кадрів, навіть шрифти в титрах треба вибирати. І врешті це все забувається. У пам’яті закарбовуються ті моменти, коли колектив починає працювати як єдине ціле. Коли таке відбувається — це прекрасно. Востаннє таке було на зйомках стрічки «Коріння». Вона, до речі, найдовша за хронометражем — 25 хвилин».

 Дзвінка Камінь

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply