Новини для українців всього свту

Friday, Dec. 4, 2020

Українцям представили російську екранізацію повісті «Вій»

Автор:

|

Лютий 06, 2014

|

Рубрика:

Українцям представили російську екранізацію повісті «Вій»

30 січня на екрани українських кінотеатрів вийшов фільм російського режисера Олега Степченка “Вій”. Розмови про цю стрічку велися майже дев’ять років, з 2005-го, – і ось нарешті це сталося. Але чи зможе ця, сьома за рахунком, екранізація повісті Миколи Гоголя розповісти вітчизняному глядачеві щось нове, чого не було в інших картинах, створених за мотивами твору геніального нащадка українських козаків?

Екранізацій було шість
Напевно, не дарма повість Миколи Васильовича Гоголя “Вій ” називають наймістичнішим твором наймістичнішого письменника України. Навколо неї постійно відбуваються якісь дива – візьмімо хоч би багаторазові екранізації ” Вія”.
Так-так, саме багаторазові: відома екранна версія повісті, знята 1967 року Г. Кропачевим і К. Єршовим, у якій роль Хоми Брута виконав Леонід Куравльов, а панночку блискуче зіграла Наталія Варлей, була не першою, а четвертою за ліком. До неї фільми за мотивами цього твору знімали режисери В. Гончаров (1909 рік), П. Чардинін (1912) і В. Старевич (1916), але всі ці стрічки безслідно зникли.
Була зроблена ще одна екранізація югославським режисером Джордже Кадієвічем за назвою “Святе місце” (1990 рік), а також 2006-го режисером Олегом Фесенком був знятий фільм “Відьма”, який, щоправда, окрім сюжетної лінії, не мав нічого спільного з повістю Гоголя, тобто, його все-таки не можна вважати екранізацією, на відміну від картини Кропачева та Єршова, що представляє точні й живі ілюстрації до тексту Миколи Васильовича.

Знайомтесь: містер Грін
Хоча й “Вія ” Олега Степченка теж важко назвати екранізацією повісті – уже хоч би тому, що режисер почав розповідати свою історію саме з того місця, де Гоголь оповідь закінчив. Та й, загалом, у новій стрічці українська жахалка закінчується, а починається готичний англійський детектив на кшталт “Собаки Баскервілів” Артура Конан Дойла.
Ну а для англійського детективу потрібен і справжній англійський джентльмен, як, наприклад, учений-картограф і мандрівник Джонотан Грін (його роль зіграв відомий за фільмом “Карти, гроші, два стволи” актор Джейсон Флемінг). До речі, на відміну від інших персонажів “Вія”, у цього героя є реальний прототип – французький інженер і картограф Гійом Левассер де Боплан , який у XVII ст. відвідав Україну та подав вельми цікавий і докладний її опис.
Однак повернімося до містера Гріна. Жага нових наукових відкриттів, а також спроба заробити капітал, щоби нарешті одружитися зі своєю коханою, дочкою зарозумілого лорда Дадлі, і занесла цього вельми освіченого й раціоналістично мислячого родича Ісака Ньютона на український хутір, де рік тому Хома Брут читав молитви над труною прекрасної панночки.

Іще – нові герої
У фільмі – багато нових персонажів. Мало того, що Хому Брута, котрий безслідно зник після смерті панночки (але її труна ще стоїть у церкві на горі), замінили на картограф з Британії Джонатана Гріна, то вчений ще й бере собі в помічники Петруся. А до пари йому сценаристи вигадали дівчину Настусю. Звісно, придумали й обов’язкову любовну лінію: Петрусь закоханий у Настусю. Дівчина оніміла відтоді, як померла панночка-відьма. Обидві перед смертю бачили семирогого монстра в овечій шкурі. Відтоді його боїться увесь хутір.
З’являється у фільмі й піп Поїсій, якого зіграв Валерій Золотухін. Це – один з останніх проектів за участю російського актора, він помер у березні минулого року.
Отже, за сюжетом, дорогою на британця кидаються мертві вовки. У палаючій кареті він влітає до козацького хутора, де тепер намагається запанувати піп Поїсій. Використовуючи страх людей до нечисті, він хоче скинути сотника й прибрати владу до своїх рук. Улаштував під церквою справжню камеру для допитів. Людей лякає відьмами та чортами. Зрештою, саме британський учений зустрічається з Вієм і рятує хутір від монстрів і попа. Щасливі хуторяни виряджають британця в дорогу на Московію. The happy end.

Із реквізитом від «Ван Хелсінґа»
Потроху виникає враження, що в новій стрічці від класичного Гоголя автори мало що залишили. Продюсер стрічки Олексій Петрухін каже, що “так задумувалося від початку, бо фільм мав стати універсальною історією”. От тільки через це історія, розказана Гоголем, тане просто на очах – у її кінцівці глядачеві не залишають жодної можливості дофантазувати містичний світ Миколи Васильовича.
Може, так стається тому, що нового “Вія” знімала ціла група країн: Росія, Німеччина, Велика Британия, Чехія? Не допомогло навіть те, що від України над проектом працював оператор Ярослав Пілунський із Сімферополя й аж 100 миколаївських фахівців із комп’ютерної графіки.
А звідки, скажіть, візьметься автентика, коли два десятки дворищ, майдан, дерев’яну церкву, корчму та млин з українського хутора збудували в Чехії, за 100 км від Праги? Також знімали в популярному чеському замку Сіхрові. Там, бачте, – дешевше, ніж у Москві! Кому-бо, справді, може спасти на думку шукати українське в Україні?! А коли ще й узяти реквізит, що залишився після зйомок стрічки “Ван Хелсінг” (про мисливця за вампірами) ще десять років тому, то взагалі дешево виходить – усього 26 млн USD. І байдуже, що Україною в стрічці пахне все менше й менше.

Універсальний екшн?
Та автори стрічки й не приховують, що головним завданням, яке вони собі ставили, було зробити з нього універсальний екшн. Відповідно, не так звертали увагу на містику Гоголя, як просто склали докупи банальні любовні переживання, розмахування козацькими шаблями, боротьбу за владу та обов’язковий щасливий фінал у кінці.
До слова, про козаків. І з ними теж не все слава Богу. У стрічці вони перетворюються на якусь “чортівню”: в одного відпадає голова, а тіло вкривається бородавками та чиряками; в іншого — вилазить із рота дзьоб із чотирма рядами іклів.
Мабуть, із точки зору авторів, саме в монстрах – увесь Гоголь. «Першоджерело насичене страхіттями. Дуже детально описано всі три ночі, які Хома Брут провів у церкві. На вимогу видавців Гоголь прибрав деталі, — говорить режисер Олег Степченко, пояснюючи, що для екранізації обрав перший варіант повісті, написаний Миколою Васильовичем у 25-річному віці.
Тож у стрічці аж кишить від усіляких потвор. Нечисть поділили за трьома категоріями. Одних монстрів грали загримовані актори, для інших – використовували механічних ляльок. А більшу частину чортівні зробили за допомогою комп’ютерної графіки. Так, щоби зняти нечисть, на чорних котів одягали спеціальні шапочки з рогами й фільмували їхні тіні. А крім того задіяли 12 гімнастів і чотирьох стрибунів на батуті. Над спецефектами працювало понад тисячу фахівців.

Від Гоголя – хіба що третина
А що сам Вій? Над ним теж попрацювали від душі. Він має 50 пар очей, кістляве тіло й триметрові зморшкуваті повіки. Усе це глядачеві показують дуже детально. За сценарієм, Вій з’являється перед картографом Гріном і каже, щоб учений урятував душу панночки. Йому навіть залишили літаючу труну в церкві й класичну фразу: “Поднимите мне веки”. Ото й усе…
Що ж дивуватися, що вітчизняна кінокритика не співає такому шедевру дифірамбів. «Добре пам’ятаю вихід радянського “Вія” у прокат. Для мене, десятирічного, це стало подією. Пішов із батьками в літній кінотеатр в Пушкінському парку, — згадує київський кінокритик Алік Шпилюк. — Містики тоді ніхто не показував, а еротики, навіть натяків, — ніхто не дозволяв. У “Вії” 1967-го все це є. Тому був ажіотаж навколо такого видовища — більше за 30 мільйонів людей подивилося. Це – точна екранізації повісті Гоголя. Витримали жанр містичного трилера. У новій версії “Вія” від Гоголя лишилася хіба що третина. Намагання поєднати суто українську містику з історичним детективом виглядає штучним. Тут додали сюжетну лінію з британським ученим навмисно — для західного глядача. Через неї фільм розпадається».
Не в захваті й глядачі. «Козаки тут знову постійно п’ють самогон і лаються, що всі баби — відьми. Повторюють це у фільмі разів із десять, — 23-річна киянка  річна Юлія Верченко після перегляду розчарована, що в стрічці всіх викривають. — Хому й панночку-відьму так загримували, що вони дуже схожі на старих, радянських — Варлей і Куравльова. Тільки тут – щасливий кінець.»
Та чи порадів би такому трактуванню свого дітища Гоголь?

Дзвінка Камінь

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply