Новини для українців всього свту

Monday, Jan. 25, 2021

Українець Григорій Кохан

Автор:

|

Січень 09, 2014

|

Рубрика:

Українець Григорій Кохан

3 січня зупинилося серце відомого вітчизняного кінорежисера, сценариста й художника. Він називав себе щасливим і був вдячний долі за роботу. Відомому режисерові, народному артистові України й лауреату Шевченківської премії Григорію Кохану було 82 роки. Він зняв художніх 14 стрічок. У його фільмах — дихання різних епох. Але в усіх — віра в нездоланну силу — любов до життя. І через усе життя його вела любов до України.

Священиком не став
Народився Григорій Кохан 1931 року на Львівщині, у селі Борткові Золочівського району. Батько і мати його були селянами. «У селі батька поважали як доброго господаря й доброзичливу людину. Він прищепив мені любов до мистецтва, співу, музики, але більше думав, щоби я cтав священиком, бо тоді на селі священик був постаттю номер один, — писав про себе Григорій Кохан у статті «Про час і про себе» для журналу «Кіно-Театр». — Священиком я не став – мене вабив театр… Я навіть організував, будучи ще в першому класі, театр дитячий – збиралися у стодолі, щось там вигадували, показували, і дорослі до нас приходили подивитися».
У них була досить велика родина – три брати й сестра. Брат Іван загинув 1944-го, вертаючи зі школи з райцентру. «Повідомили батька, що його син Іван лежить убитий під селом – залишилося загадкою, хто і чому вбив його… – писав у статті Григорій Кохан. — У той час УПА попереджала: у район ходити не можна, навіть у школу… Я прочитав першу книжку з історії, яку брат Іван дав, і часто він розказував про історію нашої країни, і саме він зробив мене свідомим українцем…»
А 1945-го році загинув батько – зник безвісти. Родина так і не дізналася, де його могила…

Кружним шляхом – до мети
Він непогано вчився, грав у всіх спектаклях шкільного театру. Коли вже закінчував 10-й клас, вирішив їхати до Києва, в театральний інститут, але йому сказали, що гуртожитку там нема, треба наймати квартиру. А грошей не було. Тож Григорій вступив у Львівський поліграфічний інститут.
По закінченні інституту поїхав працювати в Єреван — у видавництво «Вірменвидав» головним художнім редактором: «Директор щось запитав у мене вірменською, а я кажу, що я й російською погано розмовляю, а вірменської зовсім не знаю, бо я – українець – Кохан. «Та хіба ти не Кох’ян?» Тоді я й питаю, хто їм потрібен: спеціаліст чи співвітчизник? Виявилося – спеціаліст». А через три місяці вже розмовляв вірменською.
Там він заробляв непогані гроші, але дуже сумував за Україною, навіть купив собі радіоприймача, шукав «хвилі» Києва й слухав народні українські пісні, музику, «театр біля мікрофона». «Трохи поплачу, пошкодую, що не живу в Україні», — зізнавався потім.
Вірменської мови Кохан не забув: «Коли зустрічаюся з Романом Балаяном, то в розмові з ним кілька слів можу сказати вірменською… А от Балаян – народний артист України, який закінчив наш український театральний інститут, українською не розмовляє й жодного українського фільму не зняв – це дратує, чесно кажучи, бо він – художник, діяч культури України…»

Одна із найкращих
Кохану було 33 роки, коли він поїхав до Москви й вступив у ВДІК. «Хоч би де я був, завжди розмовляю українською, навіть до ВДІК складав іспити українською: «О, мы всё понимаем, всё понимаем…», – хоча вони, може, багато чого не розуміли, мабуть, це мене і врятувало», — згадував Григорій Романович.
Одержавши диплом, повернувся в Україну, працював на Київській студії науково-популярних стрічок, де зняв понад 10 фільмів, зокрема «Шукаю стронцій-90», «Сталеві струмки», «Кам’яний живопис», «Гонщики», «Сотвори своє сонце» (перша назва – «Червоні лелеки») про Марію Приймаченко, майстра народного живопису.
Саме «Червоні лелеки» відкрили Григорію шлях у художнє кіно. Так сталося, що цю картину подивився Михайло Стельмах, зателефонував Коханові й запропонував: «Я написав сценарій «Хліб і сіль», чи не хотіли б ви його зняти?»
І він дав згоду… «Коли мене прийняли на студію Довженка, я навіть не знав, що кожні 500 м матеріалу треба показувати художній раді, але перед тим дивився Стельмах і зробив зауваження, що я відійшов від сценарію, — розповідав режисер. — Художня рада підтримала мене – Юрій Іллєнко (я йому по нині вдячний) сказав: «Нарешті, ми вперше побачили, що таке Стельмах на екрані». І Стельмах вибачився переді мною… Для мене ця картина – одна з найкращих».
«Хліб і сіль», «Ярослав Мудрий», «Страчені світанки» – три стрічки, якими справді пишався Григорій Кохан.

Болюча тема
«Страчені світанки» – про повоєнні трагічні часи в західній Україні, де став брат проти брата в боротьбі за незалежність України від більшовиків. «У мене через цю роботу були неприємності, бо я прагнув документально показати те, що тоді відбувалося. Мені цього не дозволили: з картини вирізали найнапруженіші епізоди…» — шкодував режисер.
Але картина виявилася неоднозначною, стверджував Кохан: «У ній я намагався зняти із «закривавленого тіла України брудне покривало». Дивіться! Це — трагедія наша…» У західних областях України, Івано-Франківську й Тернополі на неї йшли упівці, уже зовсім старенькі, у своїй колишній формі, зі своїми прапорами.
Коли «Страчені світанки» подивилися ті, хто душив Україну, як висловився режисер, маючи на увазі війська НКВС і комуністів, — вони не сприйняли стрічки. Особливо донька маршала Жукова. Фільм закінчується телеграмою (Кохану дали її з українського архіву), де написано: «Всіх українців, хто був під окупацією, вислати в Сибір». І підписи Жукова й Берії. Дочка Жукова твердила, що її батько не міг такого написати. Мовляв, це – наклеп, і вона подасть на режисера до суду. Але не зважилася…
З іншого боку, у стрічці є епізод, коли бандерівці, шукаючи голову колгоспу, який багато шкоди зробив для того українського села, убивають його дружину й дитину… Кохан розповідав: «І мені хлопці з УПА доводили, що вони ніколи не вбивали дітей… А я відповів їм: “Не ви вбивали. Це — така трагічна наша історія… Вона і в Шевченка є, коли Гонта ріже своїх дітей – що може бути ганебніше за вбивство дитини?..»

Не помилився…
Історична драма «Ярослав Мудрий» – про розквіт культури, міжнародних відносин, війська в Київській Русі. фільм народжувався дуже складно й напружено – від сценарію й до виходу копії. Буквально кожен епізод виростав із суперечок, у муках, робота йшла важко й повільно… На головну роль князя Ярослава пробували близько 30 акторів, а потрібного типажу все не було… І от коли майже втратили надію, – із Брянського драматичного театру приїхав актор Юрій Муравицький, який ніколи раніше не знімався в кіно, і режисер «відчув», що це – Ярослав. І не помилився… Той блискуче зіграв князя…
«Ярослава Мудрого» тоді, у 1981–1982 роках, подивилося майже 35 мільйонів глядачів. Фільм закупило кілька зарубіжних країн. А Кохана запросили в Москву, на Центральне телебачення, і запропонували зняти серіал про історію радянської міліції на замовлення Міністерства внутрішніх справ СРСР.
Авторами задуму були Гелій Рябов і Олексій Нагорний. Ідея картини належала дільничному міліціонеру Рябову, а підполковник КДБ Нагорний виконував роль «сили», яка відчиняла двері потрібних кабінетів.

Неочікувана слава
Кохан згодився зняти серіал, однак за умови, що після нього йому дозволять робити фільм про народного ватажка Кармелюка, і режисерові це пообіцяли.
І він почав зйомки. Головним консультантом-цензором стрічки був міністр внутрішніх справ СРСР Микола Щолоков. Усе правдиве, але негативне, за його вказівкою, вирізали. Назву майбутнього серіалу – «Народжена революцією» – підказав саме він. У фільмі Кохан знімав українських акторів, окрім Жарикова й Гвоздикової, які виконували головні ролі.
«Народжена революцією» вийшла на телеекран – і захопила буквально всіх. У цей час злочинність у Союзі впала на 50 %. «Була велика преса, реклама… Мене зі знімальною групою запрошували в школи, інститути, підприємства, військові частини. «Народжена революцією» – єдина картина, яка принесла мені неочікувану славу й визнання, – констатував Григорій Кохан. — Я був першим режисером в Україні, після Олександра Петровича Довженка, який став лауреатом Державної премії СРСР».

Бути патріотом!
А після «Народженої революцією» він таки отримав дозвіл на фільм «Кармелюк». На головну роль Кохан запросив Івана Гаврилюка, якого вже знімав у стрічках «Хліб і сіль» і «Жива вода». «Думав, що це – «мій актор», але помилився: він лише на 50 % зробив те, чого я від нього чекав, нав’язав мені своє тлумачення образу Кармелюка. То була важка робота, а іншого актора я вже не міг запросити, бо було знято дві серії, витрачено кошти, плівку, час… Обставини зіграли свою негативну роль, і фільм не вийшов таким, яким би мав бути…» — визнав якось режисер.
Великий успіх у глядача мав фільм «Циганка Аза», створений за мотивами однойменної п’єси Михайла Старицького. Цю картину купило багато країн.
Не всі стрічки Кохана сприймаються однозначно, але, як він сам казав, «треба бути патріотом своєї країни, любити її, пройти всі найтяжчі випробування, показувати всі її здобутки й негаразди, навіть страхіття життя, «будити» від 70-річного сну сумлінність і патріотизм людей наших, їх гордість за свою націю: тільки так можна бути корисним незалежній Україні сьогодні».

Дзвінка Камінь

 

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply