Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, Feb. 21, 2018

Україна через призму кіно

Автор:

|

Жовтень 02, 2014

|

Рубрика:

Україна через призму кіно
Отака вона – Україна – у фільмі «Світло навколо» Ліва Шрайбера

Отака вона – Україна – у фільмі «Світло навколо» Ліва Шрайбера

Кінематограф є одним із найефективніших інструментів творення іміджу країни. Найчастіше масова свідомість вірить широкому екрану більше, ніж засобам масової інформації. Так, щоразу після прем’єри кожного з фільмів трилогії «Володар перснів», а також стрічки «Гобіт: несподівана подорож» число туристів у Новій Зеландії зростало в кілька разів. Коли ж на екрани вийшла комедія Вуді Аллена «Римські пригоди», у столиці Італії різко підскочили ціни на готелі. З іншого боку, після того як ціла низка голівудських комедій показала Східну Європу суцільними нетрями, в яких живуть жебраки, у цих країнах помітно підупав і без того слабко розвинений туризм.

Натяки на позитив
Щодо України й українців, як мусимо констатувати, у головах сценаристів і режисерів, особливо американських, пишним цвітом буяють різноманітні міфи та міцно вкоренилися давні стереотипи.
Сумно, але натяки на позитивний імідж нашої Вітчизни можна знайти лише в кількох стрічках. Наприклад, в анімації Тіма Бартона «Труп нареченої» (2005) саме завдяки українському заклинанню герою вдається вирватися з потойбіччя.
Кілька «плюсів» у імідж української держави додав і фільм «Світло навколо» Ліва Шрайбера. Після цієї стрічки іноземці почали асоціювати Україну з нескінченними полями соняшників і циганською панк-групою Gogol Bordello. Музиканти нещадно експлуатували екзотику нашої країни, щоби заявити про свою унікальність. Та щойно пісні Gogol Bordello зникли з американських гіт-парадів, як усі одразу ж забули це нове для них слово Ukrainе.
Відтоді не було фактично жодного іноземного фільму, у якому б Україну показали без негативного контексту. У зарубіжному кінематографі українська держава фігурує, загалом, як загадкова територія «на самому краю географії» або як безнадійно відстала країна. Таке собі ідеальне уособлення третього світу.
І природний наслідок життя в такій країні – еміграція. Українські емігранти, що цілком однозначно натякають на катастрофічно низький рівень життя у своїй країні, з’являються в італійській стрічці «Незнайомка» (2006), в одній із серій «Доктора Гауса» (2010) і в кількох інших відомих фільмах Приміром, у першій серії 23-го сезону «Сімпсонів» левову частку уваги приділено «українській» мафії.

Під чужою маркою
Іноземні кінематографісти, між тим, активно використовують кінопотенціал України. Водночас, українські режисери щороку втрачають то одну, то іншу цінну локацію. Усе це виливається в малоприємну тенденцію «кінематографічної еміграції», коли на заробітки в іншу країну вирушають не тільки українці зі своїми талантами, але і в буквальному сенсі сама українська земля, яку в іноземних фільмах видають за територію інших країн.
У часи Другої світової війни німці вивозили з території України чорнозем. У наш час іноземні кінематографісти фактично продовжують цю справу, «вивозячи» не менш родючі локації. Щоправда, сьогодні вони це роблять уже цілком легально, за безцінь знімаючи в Україні свої фільми.
Одним із найяскравіших прикладів є фільм – номінант на «Оскара» «Будинок літаючих кинджалів» (2004) уславленого китайського режисера Чжана Імоу. Кому у світі цікаво, що картина частково знімалася в українських Карпатах, які стали тлом для вирішальної битви головних героїв під час снігопаду?
Україна залишається своєрідним вторинним полігоном для зарубіжного кінематографу. І доки вітчизняні режисери схаменуться й почнуть освоювати ті чи інші локації, іноземці вже встигнуть зняти, так би мовити, вершки з українських кінематографічних чорноземів.
І не варто дивуватися, якщо через якийсь час, коли хтось із українських режисерів нарешті-таки зніме фільм у цій же місцевості, закордонні критики напишуть: «Українці успадковують азійське кіно, знімаючи в тих же локаціях, де свого часу працював Чжан Імоу». Маячня? Чи, може, ляпас вітчизняному кінематографу?..

Ерзац-Росія
Нерідко іноземні кінематографісти приїжджають в Україну, щоби зняти на місцевих локаціях… Росію. До прикладу, Київ виступав у ролі Москви в стрічках «Четверта влада» (2012) і «Прощальна справа» («Справа Фарвелла», 2009). У цих фільмах піднімається болісна для сучасної Росії тема тероризму й убивства журналістів, тому росіяни заборонили знімати це кіно в себе. У зв’язку із цим робота над усіма ключовими сценами в цих стрічках проходила в українській столиці, яка була «змушена» зображати російську.
Іноді ж закордонні продюсери приїжджають до Києва лише з метою заощадити: податки на зйомки фільмів у столиці України помітно нижче, ніж у Москві. Це стало однією з причин, чому Києво-Печерська лавра в епатажній комедії «Ржевський проти Наполеона» (2011) показується як Кремль.
Українські міста «грають роль» російських провінцій у цілій низці кінокартин. Наприклад, у Чернігівській області (зокрема, у містечку Щорсі) знімалася стрічка «Щастя моє» (2010) Сергія Лозниці. Тоді як сюжет фільму розгортається в Росії. А сам Чернігів показано як Усвятськ, провінційне містечко нашого східного сусіда, у романтичній стрічці «Терміново. Шукаю чоловіка!»(2011).

Неслухняний «молодший брат»?
Крім того, що російські кінематографісти використовують український потенціал – у декого з них вистачає нахабства при цьому відверто глузувати з України. Ось у російському фільмі «Матч» (2011) Андрія Малюкова (цікаво, що у Вікіпедії співрежисером подано українця Олеся Саніна) усі наші співвітчизники є або зрадниками, або антисемітами.
Згідно ж «Тарасу Бульбі» (2009) Володимира Бортка українські козаки билися не за свободу України, а за «землю русскую». Звісно, він був схвально сприйнятий у російських шовіністичних колах, а лідер ЛДПР Володимир Жириновський назвав його «найкращим фільмом десятиліття».Схожу ідеологічну єресь можна зустріти й у фільмі «Ми з майбутнього-2» (2010), на щастя, забороненому для українського прокату.
Раніше російські кінематографісти вперто намагалися нав’язати масовому глядачеві ідею: «Україна – молодший брат». Тепер же середньостатистичний українець у російському кіно – це такий собі «важкий підліток», який, незважаючи на сувору заборону благочестивого «старшого брата», не припиняє викидати колінця.

Брендовий Чорнобиль
За словами голлівудського гуру сценарної майстерності Роберта МакКі, у фільмах пострадянського простору є два очевидних кліше: Друга світова й поїзди. «Майже кожен ваш фільм обов’язково показує війну або її спадщину. Ще частіше у ваших сюжетах з’являються поїзда », – неодноразово повторював п. МакКі під час поїздки в Україну.
Такий кінематографічний імідж українське кіно отримало в спадок від СРСР. Майже всі інші теми розподілили між собою інші країни. Наприклад, фільми про муки творчості монополізували французи, а видовищне кіно про супергероїв – американці. І якщо відбіркові комісії іноземних кінофестивалів зустрічають у фільмі з міткою made ??in Ukraine ще щось окрім «війни і поїздів», вони починають ставитися до цієї стрічки з недовірою. І зазвичай імовірність її потрапляння на кінофорум суттєво знижується.
Українські режисери лише почали формулювати нові кінематографічні кліше. Та наразі єдина нова тема, яку вони на сьогодні змогли «застовпити» на мапі світового кіно, – це Чорнобиль.
2012-го короткометражка Мирослава Слабошпицького «Ядерні відходи», що розповідає про людей, котрі живуть в зоні відчуження, отримала на фестивалі класу «А» у Локарно «Срібного леопарда». Після цього режисер неодноразово говорив у своїх інтерв’ю: «Чорнобиль – наш бренд!»
І справді, чи-то через те, що світова громадськість почала приділяти посилену увагу ядерній енергетиці, чи-то через аварію на японській «Фукусімі» тема Чорнобиля стала особливо популярною. Так, 2011 року в копродукції з Україною було знято дві повнометражні картини про чорнобильську катастрофу – «Земля забуття» і «В суботу». Обидві були показані на найпрестижніших кінофестах у Венеції та Берліні.
Тему ЧАЕС підхопив і Голівуд. Згадка про неї з’являється в п’ятій частині «Міцного горішка» (2013), у «Забороненій зоні» (2012), «Трансформерах 3» (2011) і кількох інших фільмах.

Спілберг напророчив…
Тож образ України з мозаїки різноманітних фільмів та серіалів західного виробництва складається далеко не найприємніший для нас, українців. Увесь цей масив кінострічок сприяє тому, що в масовій свідомості іноземців Україна поступово починає асоціюватися з апокаліптичними пейзажами зони відчуження, інфернальними мутантами і іншими жахіттями. Із нешкідливої ??екзотичної країни «на самому краю географії» українська держава перетворюється на смітник західної цивілізації.
І якщо кінець світу коли-небудь і настане, то почнеться він вже точно з нашої країни: невипадково ж Спілберг у «Війні світів» (2005) почав нашестя інопланетян саме з території України. А нинішня ситуація в українській державі уже багатьох у світі змусила заговорити про третю світову війну.
Проте завдяки Євромайдану та героїчній відсічі атак Путіна світова громадськість почала змінювати свою думку. Українці в головах американців і європейців стають іншими.
Природно, ніхто не може розповісти про нашу країну краще за нас самих. Отож у наступному номері – про те, якою Україну показано у вітчизняному кіно.

Соломія Даць

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...