Новини для українців всього свту

Friday, Oct. 18, 2019

У Києві говорили про історичне кіно

Автор:

|

Березень 28, 2013

|

Рубрика:

У Києві говорили про історичне кіно

15 березня у київському Будинку кіно відбувся «круглий стіл» на тему «Українська історія: від роману до фільму». Письменники Василь Шкляр та Андрій Кокотюха, історик Володимир В’ятрович, кінокритик Ігор Грабович, а також журналіст Юрій Макаров і кінознавець Сергій Тримбач шукали відповідь на запитання, чи сплеск уваги до історичної тематики створює перспективу для історичної кіноіндустрії.

На часі – подія всеукраїнського масштабу
“Історичні романи та фільми на цю тематику часто об’єднували народи в єдину політичну націю. Приклад тому – американські вестерни, написані та екранізовані, сформували сучасну Америку. Тим часом кінокритики згодні – Україні потрібен актуальний фільм для широкого глядача. Він мусить стати подією насамперед всеукраїнського масштабу, і тут, за словами Олександра Роднянського, “українське кіно давно “вагітне” подієвим фільмом, котрий об’єднає всіх в єдиній залі”, – сказав письменник Андрій Кокотюха, який був ініціатором зустрічі.
Така розмова є вельми актуальною, адже українське кіновиробництво впродовж кількох останніх років почало набирати обертів, а кіно має ще більший потенціал, ніж фахові праці чи навіть художні твори, зазначив історик Володимир В’ятрович: «Ми бачимо приклади інших країн, де історичні фільми йдуть на “ура”. Якщо говорити про шотландців, то для становлення їхньої національної самосвідомості значно більше зробив фільм “Хоробре серце”, аніж десятки книжок, які були написані про Середньовіччя. Таку ж роль для поляків відіграв фільм “Вогнем і мечем”.

Про таємницю успіху
Сергій Тримбач, голова Національної спілки кінематографістів України, згадав історичні фільми на українську тему, що свого часу завоювали прихильність глядача. Цього було досягнуто досягли завдяки поєднанню драматизму й легкості, вважає він: “Петро Чардинін, російський режисер старої революційної закваски, який мав активний досвід спілкування з масою людей, робив саме історичне кіно. Згадати хоча би “Тараса Шевченка” з Амвросієм Бучмою чи “Тараса Трясила” за поемою Сосюри. А в 1930-ті роки, звісно, теми змінилися, знімали більше про громадянську війну та революцію. У сенсі популярності в глядача найбільш оптимальним є фільм 1941 року “Богдан Хмельницький”. Тому що там є криваві драми та поєдинки, але й багато гумору. Такий баланс забезпечує всеохопність і популярність фільму. До речі, Довженко також любив гумор і вважав, що без гумору кіно не може бути. Адже в нас, якщо історичне кіно, то всі обов’язково насуплені”.
А кінокритик Ігор Грабович  переконаний, що в Радянському Союзі історичного кіно не знімали: фільми на історичну тему були заідеологізованими й не зображали реальних подій. “Найважливіша річ сьогодні – це зрозуміти специфіку історичного кіно. В СРСР це був завжди квазіжанр, фантазійний. Ніколи не було фільмів про справжні події, з радянських фільмів ми не можемо дізнатися про справжній перебіг жодної битви. Тоді як історичне кіно – це реконструкція подій”, – повідомив він.

Додати емоційності!
Тим часом, Володимир В’ятрович вважає, що краще було би взяти тему, яка збурює дискусії в суспільстві: “Не боятися, якщо вона буде не особливо політкоректною. Навпаки – нам треба не боятися піднімати важкі теми в кіно й показати ці події з різних аспектів”.
Його підтримав письменник Василь Шкляр. “Найкращий фільм можна зняти тільки про драматичні епізоди боротьби української нації за своє визволення. Я не зазирав би в Київську Русь. Найближча до нас українська боротьба почалася від Наливайка. Не треба боятися комусь не догодити, бо це велика ілюзія – об’єднати тьотю Мотю з Криму, яка ненавидить нас, із В’ятровичем. Що більше буде радикалізму у фільмі, тим більше він людей цікавитиме”, – сказав він.
Крім того, письменник наголосив на ролі емоційності у фільмі: “Дуже важливо, щоби фільм був знятий на високому художньому рівні. Бо дивлюся я, наприклад, стрічку “Адмірал” чи “Страсті за Чапаєм”. І я розумію, що Колчак є нашим ворогом, але події й переживання там так передано, що я – український націоналіст – співчуваю головним героям”.

Де він – ідеальний персонаж?
А між тим, після двох десятиліть незалежності досі залишаються неекранізованими найвідоміші українські історичні романи, наголосив письменник Андрій Кокотюха: “При тому всьому, що в радянській Україні кіно активно знімали, найбільші бестселери Павла Загребельного – “Роксолана”, “Євпраксія”, “Диво” – екранізовані не були. Чому ж навіть за тими українськими романами, що проходили радянську цензуру, не були зняті фільми? У них не бачили фундаменту ані комерційних, ані ідеологічних інтересів. Сьогодні, коли в Україні з’являються історичні романи, досить резонансні, можливо, цей тренд набере сили. Може, саме історичний фільм стане тим родієвим кіно, на яке так чекають українські глядачі”.
Кінокритики, письменники й режисери також обговорювали, який сюжет міг би забезпечити успіх українському історичному кіно.
“Колись мене напередодні Дня Незалежності один канал запитав який український фільм можна показати, я порадив “Вишневі ночі” Аркадія Микульського. І були дуже здивовані, бо фільм мав високий рейтинг. А чому? Тому що там головна героїня в УПА, а герой – чекіст. Як Ромео і Джульєтта. Вийшло кіно, яке дійсно сподобалося людям. З одного боку, воно відбиває реальність, а з іншого – показує почуття, які долають всі ці ідеологічні упередження”, – розповів голова Національної спілки кінематографістів Сергій Тримбач.
А ідеальним персонажем для історичного фільму, на думку кінознавця, є Мазепа, який пережив безліч пригод і зараз є цікавий як для України, так і для Європи. «Зробімо таке кіно й серіал у тому числі”, – закликав він.

Соломія Даць

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...