Новини для українців всього свту

Friday, Jul. 19, 2019

У березні розпочався й завершився життєвий шлях Борислава Брондукова

Автор:

|

Березень 07, 2013

|

Рубрика:

У березні розпочався й завершився життєвий шлях Борислава Брондукова

Він народився 75 років тому, 1 березня 1938-го (помер 10 березня 2004-го) у невеликому селі Городищині Київської області, в сім’ї Миколи Брондукова. Мама запропонувала назвати сина Болеславом. Але в одному з київських РАГСів, куди батьки прийшли зареєструвати немовля, уважно вивчивши список імен, що пропонувалися для реєстрації, такого імені не знайшли. Рем (революція, Енгельс, Маркс) був, Леніна – була, навіть Індустріалізація була, а от Болеслав не зустрічався. Хлопчика запропонували назвати Броніславом. Це вже потім, ставши актором, він візьме собі сценічне ім’я «Борислав».

Із заводу – у кіно
Але спершу Броніслав навчався у звичайній школі, далі вступив у технікум. А потім пішов працювати на завод «Арсенал». І саме там, у заводській художній самодіяльності Броніслава Миколайовича запримітив один відомий режисер і запросив у Театральний інститут імені Карпенка-Карого. Щоправда, приймати його туди категорично відмовлялися: мовляв, зовнішність – надто простацька. Але його запросив до інституту сам ректор, тож тут – не дуже й посперечаєшся…
На другому курсі Борю (так називали його однокурсники, і це ім’я до нього «прилипло») запросили знятися в справжньому художньому фільмі «Квітка на камені». Це було 1962 року, а надалі в кіно його не запрошували. Утім, на випускному курсі йому таки вдалося знятися в іще в одній стрічці, але то були ролі, які аж ніяк не могли прославити, – так, епізоди…
Мабуть, першим фільмом, за яким можна було запам’ятати Брондукова, був «Вій», де він удало зіграв бурсака. До речі, саме на зйомках цього фільму Брондуков заприятелював із Леонідом Куравльовим, і через вісім років їх дует перекочував у стрічку «Афоня», що стала культовою в СРСР.

Без «порядних» ролей
В «Афоні» Борислав грав пияка Федула, чиї «перли» потім повторювала вся країна. А наступна роль (п’яниці Феді у фільмі «100 грам для хоробрості») ледь не коштувала Броні (так його називали колеги) артистичної кар’єри, та й відпечаток залишила на все подальше життя. Молода дружина Брондукова, молодша ??за нього на 13 років, заявила: «Грати пияків не дозволяю! Або ти граєш порядні ролі, або взагалі жодних! Що люди подумають?! Ох ти, недотепа…»
На вулицях Києва до нього підходили зовсім незнайомі люди й кричали: «О, Федуле! Ходімо на сто грам із причепом!» Брондукова це, звісно, дуже зачіпало, але при цьому він розумів, що люди пропонують від душі, із любов’ю. А от на акторів, які полюбляли «розслабитися» після зйомок і завжди пропонували ніби мимохідь: «Третім будеш?» – образа в нього залишилася. І мало хто знав, що в «Афоні», за сценарієм, у Федула була тільки одна репліка! Та режисер Данелія буквально закохався в артиста Брондукова, і сценарій довелося переписувати…
Але після цих двох фільмів артистові перестали пропонувати «порядні» ролі. Надто вже він потрапив в образ. До речі, Брондуков не дуже-то переживав через те, що його не запрошували на великі ролі, він погоджувався на будь-які, кажучи режисерові: «Ви мені дайте хоча б епізод, а я з нього цукерку зроблю». І робив! Але хіба в когось повернеться язик назвати епізодичну й фактично «мовчазну» роль інспектора Лестрейда у фільмі «Пригоди Шерлока Холмса та доктора Ватсона» прохідною?

Онук Чапаєва?
І взагалі, Брондуков був далеко не тим недотепою, образ якого намертво до нього приліпився. Узяти хоча би історію з прем’єрою фільму Миколайчука “Вавилон ХХ” у Львові. Трапилося це наприкінці 1970-х. У місті Лева проходив фестиваль українських (радянських) фільмів. Відкриття мало відбутися в кінотеатрі „Мир” стрічкою „Вавилон ХХ”, але в останню мить не відомо з яких причин керівництво раптово поміняло „Вавилон ХХ” на «Багряні береги» братів Лупіїв. Фільм був, м’яко кажучи, не найкращий. Борис Брондуков уже після кількох хвилин вибіг у фойє, де нервово розгулював, примовляючи, що він «їм» скаже «усе».
На бенкеті, що відбувся опісля, секретар Львівського обкому партії з ідеології Яремчук захоплено розхвалював лупіївський фільм. Після нього виступив Брондуков і сказав щось на кшталт того, що це – найгірший фільм із тих, які він будь-коли бачив. Яремчук заперечив, що Брондуков помиляється. Та краще було йому цього не робити, бо у відповідь почув:”Золотко моє, а хто ви такий?”
Той з гідністю відповів, що він – секретар обкому партії з ідеології, на що Борис несподівано заявив: «Тоді вам потрібно подавати заяву й звільнятися, бо ви зовсім не розумієтеся на мистецтві.» Партсекретар почав погрожувати Брондукову. Але Брондуков не налякався й не відступив, бо мав сильний аргумент на власну користь –  він був сином прийомного сина Чапаєва, а хто такий Чапаєв, завдяки урокам історії й анекдотам знала кожна дитина. Тому гордо кинув Яремчуку: «Я завтра їду на зйомки в Москву, потім – у Ригу, а потім – у Ленінград, і плював я на ваші погрози.»
І, на диво, наступного  дня „Вавилон ХХ” демонстрували у львівському кінотеатрі „Жовтень”.

Покинутий і принижений
А от зі здоров’ям Бориславу не вельми пощастило. Хоча все на світі – відносне. Так, він доволі рано, у 46 років, переніс інсульт, але, згідно зі статистикою, загальний рівень смертності у хворих із першим ішемічним інсультом становить 10% впродовж 30 перших днів, 20 % – за перших півроку, і 25% – у перший рік. Брондуков мав три інсульти.
Але його більше засмучувало не це, а те, що він виявився покинутий усіма, і тільки кохана дружина намагалася «підняти» чоловіка на ті копійки, які виділила влади України йому на пенсію, і доплату від Союзу кінематографістів Росії.
Через дев’ять років після першого стався другий інсульт. І знову Брондуков видряпався. Щоправда, дружині довелося звільнитися з роботи й сісти за швейну машинку – вона шила на замовлення концертні сукні для українських естрадних зірок.
І тільки в останні роки життя, коли було показано фільм про бідування Брондукова, з усієї України, Білорусі, Росії й інших колись «братніх республік» почали надходити посилки, грошові перекази, просто листи зі словами співчуття. Ось тільки підняти артиста вони були не в змозі. Були часи, коли він голодним ішов гуляти Києвом. А повертався задоволений – люди його впізнавали й пригощали: хто пиріжком, а хто – булочкою! Помер Брондуков від третього інсульту 10 березня 2004-го. Його поховали в Києві, на Байковому кладовищі…

Дзвінка Камінь

 

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...