Новини для українців всього свту

Friday, Sep. 20, 2019

Тільки для інтелектуалів

Автор:

|

Жовтень 03, 2013

|

Рубрика:

Тільки для інтелектуалів

Хто скаже, що вона не має чуття на велике й значуще? Коли Вікторія Трофименко випадково прочитала книжку Торгні Ліндгрена «Джмелиний мед», то одразу зрозуміла, що її варто екранізувати. Відтоді минуло п’ять років. Молода режисерка активно взялася до втілення свого задуму в життя.

Перипетії з автором
Ця книга буквально сама її знайшла. «Одна моя подруга працювала журналістом і по роботі в неї накопичилося величезна кількість книг, які вона просто фізично не встигала читати, – розповідає Вікторія. – Якось раз вона робила ремонт і виставила купку книг, які хотіла викинути. Із цієї купи я навмання й витягла Ліндгрена. І щойно прочитала цю книгу, то відразу зрозуміла, що це потрібно екранізувати».
На той час вона навчилася в театральному інституті. Не без доклавши чимало зусиль, аби відшукати контакти агента Торні Ліндгрена, вона надіслала йому листа з проханням дати право на екранізацію . Але відповіді не отримала. А так як письменника номінували на Нобелівську літературну премію й «Джмелиний мед» було переведено 30 мовами, а два інших його романи вже було екранізовано, вона зрозуміла, що на відповідь можна й не чекати.
Та попри це Вікторія почала писати сценарій. І коли вже завершувала роботу, раптом надійшла відповідь від агента. «Пояснивши йому , що я – студентка, і заплатити не можу, я отримала безкоштовний річний опціон на екранізацію», – каже режисер. Відтоді проект почав розростатися. Вона пробувала знайти на нього гроші, однак в Україні тоді це було просто неможливо.
Але тут їй таки пощастило. «Торгні в мене повірив, і дав мені безкоштовний опціон ще на два роки. І тільки з третього року мені довелося оплатити опціон, а потім на наступний рік долучилися продюсери та Міністерство культури», – пояснює Вікторія Трофименко.

Спочатку – фестивальна доля
Сьогодні стрічка майже закінчена. Вікторія Трофименко взяла фабулу роману Ліндгрена й перенесла його у Верховинський район Карпат. Так скандинавська історія набула гуцульського колориту й отримала назву «Брати. Остання сповідь».
«Уже готовий монтаж, і зараз ми працюємо над зведенням звуку… Спочатку у «Братів…» буде фестивальна доля, і тільки потім стрічка буде показана в кінотеатрах. Але навряд чи це буде широкий прокат. Усі, хто її вже дивився, кажуть, що це – кіно для інтелектуалів і синефілів. На жаль, більшість в Україні не асоціюється із цим визначенням. Хочеться, звичайно, щоби його побачило якомога більше людей», – зазначає автор стрічки.
У «Братах …» обіграно притчу про те, як святий Христофор ніс Христа через річку. Христофор був гігант, але не зміг утримати Ісуса й упав. Трактується це так, що він не втримався під вагою всіх гріхів людських.
У центрі сюжету – письменниця, що спеціалізується на релігійній літературі. Вона, потрапивши якось у гуцульське село, щоби прочитати лекцію про святих і юродивих, знайомиться з нещасним хворим старим. У нього є брат, який живе неподалік і також страждає від важкої хвороби. Як і його ненависний брат, він намагається прожити якомога довше, щоб не дати тому змоги побачити, як він помирає.

Не все так просто…
Спеціально для зйомок фільму в Карпатах було побудовано гуцульський хутір. «Ми вибрали дуже вдалу локацію для зйомок, на якій уже стояли старі напівзруйновані будинки, – розповідає Вікторія. – Заплатили людям за ці будинки, що знести їх і звести на їхньому місці нові хатки, використовуючи дошки зі зруйнованих будинків, побудували те, що нам було потрібно для нашої історії.»
Однак не все було просто. «Коли ми тільки туди прийшли, нас не хотіли пускати – люди думали, що ми проведемо, землю заберемо, місцеві навіть зустрічали нас із вилами, – пригадує режисерка. – У підсумку ми їм залишили відносно нормальні будинки й господарські споруди, які були потрібні нам для зйомок. До цього ж там стояли зруйновані занедбані будинки з вибитими вікнами…»
Труднощі виникли й із костюмами. «Більшість ми пошили спеціально для фільму, а інші шукали просто в людей в околиці. Хоча в місцевих залишилося дуже мало автентичних старовинних речей – багато що розійшлося по музеях», – каже п. Трофименко.
Музика у фільмі, як повідомила автор, – на межі етнічної та класичної. Дуже яскраво й виразно це вдалося зробити відомому композитору Святославу Луньову, вважає Вікторія: «Я хотіла, щоб у стрічці відчувався прикордонний стан між святими та юродивими. Зокрема, саме завдяки музиці це прекрасно вийшло».

Багато дебютів
З акторським складом теж попервах виникли проблеми. «Спочатку ви запрошували для участі у фільмі Євгена Гудзя, соліста гурту GogolBordello, а також Петра Мамонова (російський рок-музикант, актор. – Авт.). Але вони відмовилися. «Але вже під час зйомок я зрозуміла, що їхня відмова стала для мене великою удачею, – зізнається режисер. – У житті завжди так: нам відмовляють , і ми страшенно засмучуємося, адже це не збігається з нашими очікуваннями. Але потім минає час, і розумієш: «О Боже, яке щастя!»
Тут варто зробити невеличкий відступ і зазначити, що «Брати. Остання сповідь» – це дебютний повний метр Вікторії Трофименко. До цього вона працювала на телебаченні, зокрема займалася постановками в передачі «У пошуках істини». Це були короткі реконструкції подій. Саме при роботі над ними вона відчула смак режисури, і їй це дуже сподобалося. Досить швидко зрозуміла, що телебаченням уже наїлася, й у Вікторії виникла потреба займатися суто кінематографом.
Отож і у її фільмів багато дебютантів у вашому фільмі. «Під час кастингу склалося відчуття, що всіх акторів приводила доля – на знімальному майданчику не було жодної випадкової людини, – каже автор стрічки. – Наприклад , одного з головних героїв – Войтка – зіграв навіть не актор , а художній керівник тернопільського театру Олег Мосейчук. У нього настільки сильна харизма, що буквально з першого погляду я зрозуміла що це має бути саме він.»
Дебютувала в стрічці й Вероніка Шостак, якій під час зйомок виповнилося 17 років. Через неїдеякі відверті сцени довелося зняти стриманіше. Але це, стверджує режисер, лише пішло на користь фільму.
Незважаючи на те, що абсолютно провалив проби Орест Ягіш – він гранично гармонійно ввійшов у свій образ під час зйомок. Вони з Веронікою на той момент вчилися на першому курсі театрального відділення акторського факультету Львівського університету. Тому перед початком зйомок у «Братах… » вони кілька тижнів займалися з Тарасом Денисенком, який веде акторський курс у КНУТКТ імені Карпенка- Карого й котрий пояснив їм специфіку роботи актора перед камерою.
Цікаво, що майже всі персонажі фільму говорять на гуцульському діалекті. Але жодних складнощів із цим не виникло, бо всі актори із західної України були знайомі з цим діалектом.

Соломія Даць

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...