Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Feb. 19, 2018

Талант і простота

Автор:

|

Жовтень 04, 2012

|

Рубрика:

Талант і простота

Актор Юрій Розстальний не хотів ні від кого залежати

Після шестирічної перерви режисер першого українського трилера «Штольня» Любомир Левицький знімає нову повнометражну стрічку — молодіжний містичний трилер «Тіні незабутих предків. Таємниця мольфара». Зйомки проходять дуже стрімко — почали знімати в середині літа в Карпатах і тепер завершують знімальний процес у Кам’янці-Подільському. Головну роль мольфара виконує актор і режисер Юрій Розстальний, син відомого українського артиста Віталія Розстального.

В улюблених місцях Параджанова

54-річний актор уже 15 років живе й працює в Німеччині — знімається в європейському кіно. Але приїхав в Україну на запрошення Любомира Левицького. «Тіні» Любомир зняв дуже швидко, — каже п. Розстальний. — Ми почали знімати в Карпатах 17 липня, і от тепер закінчуємо — дознімаємо останні сцени в Кам’янці-Подільському. Це — містичний трилер. Ми знімали його в Карпатах, у тих місцях, де знімав Параджанов колись «Тіні забутих предків». Ми прийшли, подивилися хату гуцульську. А це якраз виявилася та хата, де, за фільмом, жив Іван. Тепер це була (у фільмі) моя хата. Такі збіги. Я повернувся знову в ті місця, де надцять років тому знімався й мій батько Віталій Розстальний».

На зйомки Юрій привіз із Німеччини своїх дітей — 16-річну Ніну та 10-річного Юліана. Хлопчик навіть запропонував унести у фільм новий сюжетний хід: «Знімали ми поспіхом. Мали впоратися за тиждень, а застрягли в Карпатах на 12 днів. Бо не завжди щастило з погодою. Режисер дуже хотів відзняти всі сцени. Злітали всі терміни. Мій малий на ходу придумав сюжет: студенти шукають мольфара, і тут раптом із лісу виходить хлопчик у зношених черевиках і несе яблуко. Питають у нього, чи він не бачив. А виявляється, що хлопчик — то і є мольфар, який перетворився на дитину. Я був у захваті, як це син придумав. Але тієї сцени так і не відзняли. Нічого, ми це ще колись із малим десь використаємо».

Попри такий поспіх, припускає Юрій Розстальний, фільм вийде в прокат не раніше ніж навесні: «Ще багато роботи. Треба й «Ломбард» (ще одна стрічка режисера Левицького, яка зараз у роботі) закінчити, озвучувати все. Бо знімали на плівку «Кодак», там — чорновий звук. Сподіваємося, що навесні вийдуть обидва фільми водночас. «Ломбард» ми починали знімати до кризи, якраз восени все зависло. Але через три з половиною роки ми повернулися й усе-таки його доробили. Я взагалі люблю з молодими людьми працювати — вони знають, що хочуть. Кажу Любомиру: «Бачите, ми у вашому віці пили портвейн і горілку десь по пивничках, а ви справою займаєтеся».

«Кудись таки винесло»

А за кордон Юрій Розстальний виїхав у буремні 1990-ті, бо… закохався. «Був на гастролях у Мюнхені з театром нашим, — розповідає актор. — Упіймав на собі пильний погляд дівчини — так і познайомилися. Тетяна Шарко, Розстальна тепер, — перекладачка. У неї батько — українець. Мама — німкеня. Закохався, за кілька місяців переїхав до Німеччини. На гастролях ми були наприкінці жовтня — на початку листопада, то вже я на Новий рік був там. У той час художнім керівником театру імені Франка, де я працював, був Сергій Данченко. Дивувався: «Юрку, а куди ти їдеш, власне? Що на тебе там чекає? Ти навіть мови не знаєш. А тут граєш ролі. Отримаєш звання». Відраджував мене їхати. Я відповів, що хочу щось змінити. Тоді були важкі дев’яності. Мене несло й кудись таки винесло».

Перших два роки в Німеччині українському акторові доводилося працювати на тяжких роботах — будувати громовідводи, таксувати й навіть валити ліс: «Там, як у Висоцького: «Я доподлинно узнал, почем она, копеечка». Я ж приїхав, абсолютно незнаючи мови. Мені було вже не мало й не багато — 36 років. Із нуля почав учити німецьку. Я не хотів ні від кого залежати. Почав заробляти криваві гроші. Мотопилою, яка важила 10 кілограмів, треба було відпрацювати з десять годин на день. Який там культуризм? Там руки і спина накачувалися так, що фітнес-центри були непотрібні».

Потім він зрозумів, що не хоче весь час цим займатися, і почав дзвонити на кастинґи, в аґентства, надсилати свої резюме й «пропонувати себе». Зробив нарізку зі своїх фільмів і розсилав її всім. «Мені пощастило, — говорить п. Розстальний. — Приїхавши 1996 року жити в Мюнхен, я 1998-го вже зіграв свою першу роль у німецькому кіно, із текстом до того ж».

Люди з європейською свідомістю

2000 року Юрій Розстальний грав у «Грі Ріплі» Ліліани Кавані разом із Джоном Малковичем. «Ми тиждень знімали спочатку у Венеції, потім — у Римі, — згадує Юрій Віталійович. — Спілкувалися. Суперпрофі, делікатна дуже людина без ніяких поз і зірковості. Казав, що кіно — це в нього спосіб заробітку, а він дуже любить театр. У нього батько — хорват. А мама — француженка. Сам живе у Франції й хоче, щоби його дві донечки отримали європейську освіту. Дуже комфортна людина. Напевно, це культура. Раз я подивився — він курить циґарку без фільтра. Питаю: «Що ти куриш, Джоне?» Відповідає: «Я — просто божевільний хорват». Він від «Мальборо» відламував фільтр і курив так. Просто супер із ними працювати. Із німецькими зірками я, у принципі, перезнімався зі всіма. І скажу: що талановитіший актор, тим він нормальніша людина, без зайвих поз. З однієї німецької телепередачі я дізнався, що ввійшов до 5 % успішних німецьких акторів, хоч фінансово цього поки що не відчуваю. Я не кажу про зірок, бо це — окрема штука, а тих акторів, які працюють реґулярно. Це, певно, — везіння».

Юрій Розстальний зізнається, що європейські актори театру заробляють у кілька разів більше за українських, однак для цього вони змушені працювати від дзвінка до дзвінка: «Суми називати не хочу. Назву якусь суму, а наші скажуть: дивіться, як йому там добре, а ми от тут животіємо. Різниця в зарплатах — суттєва. Але в Німеччині є свого роду рабство. Якщо ти працюєш у трупі великого театру — то зайнятий від ранку до вечора на репетиціях. Там поїхати знятися в кіно, писати реклами й озвучувати фільми не маєш часу. Тому та висока зарплатня врівноважується відповідною роботою. Раз я якось знімався в одному з фільмів — попросили когось виручити й замінити на екрані. Бачу: актор німецький стоїть сумний-сумний. А знімали 2 858-му серію серіалу. Він заробляє, але за що? У нього є відпустка — два тижні влітку й два тижні взимку. Усе, і він — раб цього серіалу».

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...