Новини для українців всього свту

Monday, Jul. 22, 2019

Такий собі вестерн…

Автор:

|

Листопад 14, 2013

|

Рубрика:

Такий собі вестерн…

У лютому 2013-го український режисер Ярослав Лодигін повідомив, що спільно з письменником Сергієм Жаданом розпочав підготовку до екранізації його роману «Ворошиловград». Робота над проектом, бюджет якого — 500 тис. — 1 млн гривень, триває вже півтора року. Перемовини з інвесторами велися в Україні та за кордоном.

Фінансова підтримка є
Й ось нарешті Сергій Жадан заявив, що йому начебто вдалося знайти фінансування для зйомок. І хоч дата прем’єри поки що залишається невідомою. Поет і письменник  не виключає, що зйомки фільму за його книгою розпочнуться навесні або влітку наступного року.
«Зробили першу версію сценарію . Начебто є оптимістична інформація про партнерів, фінансову підтримку, тому я сподіваюся, якщо все буде добре, наступної весни або влітку будемо знімати. Хоча щось задумувати в цій країні взагалі дуже важко, особливо якщо це стосується речей, пов’язаних із серйозним бюджетом», – зазначив він.
Раніше  Ярослав Лодигін розповідав, що переговори щодо фінансових питань велися з інвесторами з усього світу: «І вони – дуже важкі, адже в проекту є лише незалежний спосіб з’явитися на світ. Ми не можемо розраховувати, що хтось відразу ж погодиться ризикувати, вкладаючи кошти у фільм, де буде суржик, олігархи, рейдери, бандити й Донбас… Чому на це варто наважитися, ми розповідаємо в документальному фільмі про підготовку екранізації».

Донбас — такий український регіон
Улітку автори проекту влаштували експедицію за місцями роману, аби пошукати локації та краще відчути місцевість. Нагадаємо, зйомки будуть проходити у Старобільську — рідному місті Сергія Жадана.
«Під час поїздки до Старобільська я краще зрозумів реалії роману. Я собі уявляв місто із 200-метровою трубою посередині, із якої валить синє полум`я, терикони, жорстких робітників… – зізнався Ярослав Лодигін. – А виявилося, що це – маленьке миле містечко, де всі їздять на велосипедах і спілкуються українською. І взагалі, як виявилося, Донбас – такий український регіон. А до знайомства зі Старобільськом українська героїв «Ворошиловграда» мені видавалася дивною.»
Узагалі, пояснює п. Лодигін, із такого роду проектами є складність: «Він – не очевидний. Коли розповідаєш на словах: «Чувак приїжджає на заправку, починаються заміси. Він її відстоює. Одного пристрелили…» Коротше, такий собі вестерн. А потім кажеш, що це – Жадан. А вони: «А хто такий Жадан? А скільки він продав книг?» В основному, вони не знають, хто такий Жадан, Андрухович тощо. Атмосферу книг Жадана дуже важко передати…»

Дух і Коенів, і Кустуріци
І тим не менш, Ярослав Лодигін мріяв про співпрацю із Сергієм Жаданом із 17 років: «Власне, через моє нестримне бажання знімати кіно ми із Сергієм і познайомилися… На той час я ще мешкав у Харкові й знав про нього, як про відомого письменника, автора «Депеш мод». Якось я зустрів Сергія в легендарному харківському барі «Черчилль» і мав нахабство підійти до нього й сказати: «Серього, я хочу зняти кіно за твоєю книгою, дай номер телефону…» Мені здається, зараз він уже навіть не згадає про ту зустріч. Та й мене із цього приводу досить скоро відпустило.»
Минули роки, Ярослав прочитав «Ворошиловград», головний герой якого навчався на тому ж історичному факультеті ХНУ імені Каразіна, що й він… «На мою думку, це дуже сильно збитий роман, і він – дуже кіношний і дуже актуальний. Він про рейдерів, про нас, про схід, про Донбас, про Україну, – резюмує режисер. – Цей фільм дуже потрібний зараз, коли в Україну фактично повертаються реалії 1990-х.»
Пан Лодигін каже, що прагне, щоби «Ворошиловград» був таким собі українським вестерном, адже в романі відчувається дух і братів Коенів, і Кустуріци: «Я хотів би, щоб це був наш пригодницький фільм за своїм розумом, гумором, діалогом.»

Як усе насправді?
А на головні ролі, кістяк фільму, режисер воліє взяти акторів, не зіпсованих українським телебаченням, серіалами. Словом, не медійних. «Тим більше що є в Україні цілий пласт, ціле покоління акторів, які, на жаль, нічого в кіно не зробили, – зауважує він. – Візьмімо «Театр 19». Усі ці люди, якщо й знімаються в кіно, то дуже мало. Іноді в кліпах. Навіть їх найкращий актор Сергій Бабкін знявся в одному-двох фільмах. Це – не результат для цілого покоління, це ніщо. У них фільмографії повинні бути, вони – такого рівня актори…»
Що ж до місця для зйомок, то, як запевняє Ярослав Лодигін, найголовніше – це заправка: «Сергій описав цю заправку в романі, але він ніколи не був там – проїжджав повз і додумав її в голові. Заправка – абсурдна. Мало того, що вона розташована на дорозі в Старобільськ, де проїжджає одна машина раз на десять хвилин, то вона ще й на горі. Виглядає саме так, як описано в романі. Місто, куди повертається головний герой, не назване в романі, тому нам не обов’язково прив’язуватися до самого Старобільська. Те, що ми там побачили, трошки розходиться з тією атмосферою, про яку я думав. Начебто Донбас , але все дуже мило. Ні промисловості. Ні териконів. Річка тече, дуже приємне місце.»
Водночас, режисер вірить, що цей фільм може викликати великий інтерес у світі. «Як фільми Кустуріци про Сербію, – зазначає він. – Ми теж хотіли би показати донбаський колорит, але не таким, як його показують по телевізору: усі – бандити, усі – хами і бидло. Я бував там багато разів. Таке ж місце, як і всі. Зі своєю історією й зі своїми особливостями. Є певний клас людей, котрі домоглися життєвих успіхів і стали правлячим класом. Це цікаво. Хто ці люди? Звідки вони взялися? І місця дуже цікаві. Дуже медитативні і спокійні. Там час завмер».

Соломія Даць

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...