Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Aug. 17, 2018

Світ побачить Україну завдяки кінематографу

Автор:

|

Жовтень 09, 2014

|

Рубрика:

Світ побачить Україну завдяки кінематографу
Текстівка: Ось він – прекрасний Київ – позаду закоханих у нього Іллі Ісаєва й Дар’ї Астаф’євої

Ось він – прекрасний Київ – позаду закоханих у нього Іллі Ісаєва й Дар’ї Астаф’євої

На жаль, наша країна все ще залишається білою плямою на кінематографічній мапі світу. Хоча українська кіноіндустрія вже починає приносити перші вагомі плоди. Цьогоріч на екрани вийде відразу кілька вітчизняних фільмів, які внесуть свій вклад у формування міжнародного кінематографічного іміджу нашої Батьківщини. Та й за попередні роки теж набереться кілька стрічок, де чітко проглядає обличчя України.

Потрібна легенда!
Головні пам’ятки України починають з’являтися в повнометражних ігрових фільмах. Найчастіше вони стають лише красивим тлом для подій у стрічці й тільки в окремих випадках обростають кінолегендою.
Приміром, у «Тінях незабутих предків» (2013) Чернівецький університет стає сховищем давніх заклинань. Карпатське озеро Синевир — в однойменному фільмі братів Альошечкіних — показується, як місцевість, у якій гніздиться всіляка нечисть. У «Синевирі» (2013) також з’являється Софія Київська, на фресках якої можна відшукати загадкове чудовисько песиголовця – саме воно й стало головним генератором страху в українському фільмі жахів.
Подібними кінолегендами може похвалитися майже кожне велике європейське місто. Так, після перегляду «Півночі в Парижі» (2011) туристи намагаються відшукати фонтан на Монмартрі, біля якого рівно опівночі зупиняється загадковий автомобіль, що здійснює подорож у часі. Попереднє покоління туристів-кіноманів, подивившись «Лігу видатних джентльменів» (2003), шукало вхід у катакомби буквально в кожному храмі Венеції.
Ключові пам’ятки України теж потроху обростають кінематографічними легендами. На черзі — подільські замки, кримські печери, львівські підземелля і багато інших, наразі відсутніх на кінематографічній мапі світу куточків нашої Батьківщини.
І якщо вітчизняні архітектурні пам’ятки вже почали з’являтися в кіно, то видатні особистості української культури — геть відсутні. Тож, мабуть не варто дивуватися, що доктор Гаус з однойменного серіалу сприйняв Тараса Шевченка на портреті за «сексі бабусю».

Київ — повноцінна європейська столиця
Столиця сьогодні залишається найуспішнішим у кінематографічному плані містом України. Вітчизняні кінематографісти вже робили декілька, утім, малоуспішних спроб створити кіноміфологію Києва.
1997 року Михайло Іллєнко зняв екстравагантну стрічку в стилі Кустуріци «Сьомий маршрут». Її дія розгортається протягом одного дня, коли харизматичний екскурсовод показує іноземцям місто, на ходу вигадуючи маршрут, присвячений життю маловідомого поета-дисидента.
2004-го найбільш плідний український артгаусний режисер Олександр Шапіро зняв фільм «Путівник», що складається з 11 новел, дія яких розгортається в Києві. Сам режисер характеризує цю картину, як «пошук «серця міста» — того місця, яке щодня приваблює до себе незліченних туристів і просто гостей».
Якщо «Сьомий маршрут» представляє пострадянську екзотику Києва, то «Путівник» – уже «перехідний вік» столиці, коли риси прогресивного мегаполісу контрастно поєднувалися з пережитками соціалістичного минулого. А от альманах «Закохані в Київ» (2011) пішов іще далі: Київ тут показано як повноцінну європейську столицю.
Узятися за роботу над «Закоханими в Київ» продюсера Володимира Хорунжого надихнув, серед іншого, легендарний альманах «Париж, я люблю тебе» (2006). Але якщо останній знімали маститі режисери, то український аналог — недосвідчені дебютанти. І коли у фільмах про Париж знімалися знаменитості, то в короткометражках про Київ можна впізнати хіба що вишукану Аду Роговцеву, харизматичного Віталія Лінецького та ще Дашу Астаф’єву.

Не просто тло для сюжету
Зауважте, однак, що столиця Франції навряд чи потребує поліпшення свого кінематографічного іміджу. Щороку по всьому світу розходяться десятки кінокартин, знятих на її вулицях. Цьому місту вже не потрібна гучна кінореклама, чого не скажеш про столицю України. Їй якраз і був потрібний фільм, який би не просто показав гарні краєвиди міста, а й прогримів на весь світ. Однак «Закохані в Київ» і не претендують на подібну славу.
Незважаючи на весь свій потенціал Київ поки що не має сформованого кіноміфу. Одні стрічки про нього надто акцентують увагу на складному символізмі, пропускаючи повз увагу його знакові пам’ятки. Інші – навпаки: нагадують рекламний проспект, демонструючи головні принади міста окремо від самого сюжету.
Україна повинна стати не просто тлом для того чи іншого сюжету, а повноцінним майданчиком для масштабного сюжету. Та наразі як художній, так і видовищний рівень стрічок, що показують Україну, не виконує цього завдання. Тому вони і залишаються непоміченими не те що європейським, а й українським глядачем.
Якщо ж якийсь із згаданих вище фільмів і потрапить на очі європейцеві або ж людині з інших розвинених країн, то у неї навряд чи виникне бажання побувати в Україні.

Країна здійсненних мрій?
Хоча ні. Є на світі країна, жителям якої українські реалії сняться в найсолодших снах. Це — Нігерія. Адже перший українсько-нігерійський фільм «Легка, як пір’їнка» (2012) показує Київ як «місто, де здійснюються мрії».
Доволі простенький сюжет цієї мелодрами розповідає про нігерійську дівчині, яка приїжджає до Києва, щоби здобути медичну освіту в Університеті імені Богомольця. Однак її заповітна мрія — стати співачкою. Здійснити її й остаточно переконатися в тому, що «Україна — земля обітована» красуні допоможе український хлопець. Власне, їхній роман і створює гравітаційне поле цього фільму.
У зв’язку з тим, що в жителів розвинених країн ставлення до України є цілком протилежним, багато іноземних кінематографістів не ризикує приїжджати в країну. Так, за п’ять років існування Одеського міжнародного кінофестивалю (ОМКФ) простежується не надто оптимістична тенденція. Почесні гості не поспішають потрапити на цей кінофорум.
Попри те, що ОМКФ — найгучніша вітчизняна кіноподія, яка регулярно «світиться» на найпрестижніших кінофорумах світу, — маститі актори і режисери просто не розуміють, «чи варто взагалі їхати в якусь невідому Україну».
Проте війна Росії проти України, очевидно, назавжди змінить ситуацію, і за кордоном про нас знатимуть. Один із прикладів – сюжет російського “Першого каналу”: коли кореспондент із Парижа проникливо розповідав про біду у Європі через введені Путіним продуктові санкції, за його спиною пройшов місцевий мешканець у футболці із тризубом. Тож будемо сподіватись, що нові уявлення про нас незабаром перекочують на екрани.

Соломія Даць

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...