Про хворобу під назвою «кохання»
Гіппократ казав, що палке кохання змушує людину впадати в любовну меланхолію — одну з форм депресії. Авіценна у своїй праці «Канон медицини» описував любовну недугу, стверджуючи, що основною причиною фізичних страждань людини є зацикленість на об’єкті кохання, що призводить до хворобливих перепадів настрою. А 2011 року Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) вирішила, що кохання — це хвороба, і внесла його до офіційного реєстру серйозних захворювань із присвоєнням міжнародного шифру F 63.9. Кохання класифікували як психічне відхилення, а залежність при цьому порівнюють із залежністю в клептоманів, маніяків-паліїв, алкоголіків, токсикоманів, ігроманів. Іще пункт F 63.9 отримав назву “Розлад звичок и потягів неуточнений”. Й ось 30 жовтня в український прокат вийде комедія Дмитра Томашпольського й Олени Дем’яненко з такою назвою «F 63.9. Хвороба кохання».
Щоби піти дуже високо
«Наш фільм у буквальному й не буквальному сенсі — про хворобу кохання. Головна героїня — лікар-венеролог, а герой — космонавт. Історія ж — про складні стосунки між ними й про такий собі таємний космічний експеримент», — розповів Дмитро Томашпольський.
Існує багато різних фільмів про кохання, але автори спробували торкнутися теми, якої раніше ніхто не торкався — існування взаємного кохання як такого. «Це лірична комедія, в якій ми заходимо на територію, заміновану жартами з категорії “нижче плінтуса”, але у фіналі виходимо на серйозну мелодраму з великим коханням і жертвою заради коханої жінки, — каже режисер. — Ми робимо це спеціально, адже для того, щоб піти дуже високо, потрібно відштовхнутися від чогось дуже низького. Ну а що в коханні найнижче? Хвороба».
Спочатку фільм мав назву «Хвороба кохання», додає Олена Дем’яненко: «Ми у фільмі розповідаємо історію про кохання лікаря-венеролога Олександри та космонавта, який повертається з космосу й звертається до неї по допомогу. Тому хвороба кохання, у цьому випадку, – це вузька спеціалізація, це венерологія. А оскільки фільм — про велике, справжнє, взаємне кохання, то й назва така – «Хвороба кохання». У процесі зйомок ми виявили інформацію про те, що Всесвітня організація охорони здоров’я визнала кохання хворобою і присвоїла їй код F-63.9. Так, визнання кохання хворобою – абсолютно реальний факт. Нам ця інформація здалася цікавою, і в нас з’явилася, крім робочої назви «Хвороба кохання», ще назва «F-63.9».
Тандем Дем’яненко-Томашпольський
Режисери Дмитро Томашпольський та Олена Дем’яненко – уже 27 років разом. Вони прийшли в професію під час змін: наприкінці 80-х – початку 90-х минулого століття. Однак починали вельми успішно. Фільм Томашпольського «Усім привіт» (1995), наприклад, отримав Гран-прі Міжнародного кінофестивалю «Бригантина», брав участь у конкурсній програмі МКФ у Карлових Варах. А стрічка «Залізна фантазія» (1994) Олени Дем’яненко була вдостоєна нагороди «Золота корона» за найкращий фільм і найкращу режисуру на Міжнародному кінофестивалі в Касабланці (Марокко), отримала приз за найкращий дебют на кіноогляді екранізацій в Гатчині (Росія). Трохи пізніше Олена закріпила успіх, знявши стрічку «Дві Юлії» (1998): визнання журі кінокритиків країн СНД і Балтії на Відкритому кінофестивалі «Кіношок» в Анапі (Росія), приз «Арсенал» за найкращий фільм року.
А потім Дмитро й Олена потрапили в круговорот постперебудови, поїхали до Росії, де протягом 12 років знімали своє кіно. 2011-го повернулися в Київ. І 2013-го на Міжнародному кінофестивалі «Молодість» відбулася прем’єра їхнього спільного фільму «F 63.9. Хвороба кохання».
«Діма знімає авторське кіно, фільми за своїми сценаріями, і в «F 63.9 Хвороба кохання» він, безперечно, — лідер, тому що написав історію, незважаючи на те, що ми разом згадали цю давно виниклу ідею. Звичайно, передусім це — його кіно. Я ж дуже серйозно вела цей проект на стадії виробництва, реалізації задуму, на майданчику, — розкриває п. Олена таємниці авторської «кухні».
«У тандемі «Дем’яненко – Томашпільський» завжди існував розподіл ролей, — уточнює п. Дмитро. — Колись давно один наш мудрий друг сказав, що якщо б узяти шизофренічні ідеї Томашпольського і Оленину любов до вишуканого зображення, був би дуже цікавий симбіоз. Бо мене найбільше хвилює зміст, я не прагну до ідеальної картинки. А Олена, навпаки, на цьому поведена, вона – перфекціоніст. Я люблю фонтанувати, імпровізувати на майданчику. Олена ж завжди ретельно підготовлена, малює розкадровки… І в цій стрічці за візуальний бік — костюм, грим, мізансцени — відповідала вона».
Аби швів не було видно
Дмитро Томашпольський запевняє, що все, що здається у фільмі неправдоподібним, — абсолютна правда, тому що все це було взято з розповідей їхніх друзів-лікарів: «Наприклад, відштовхнулися ми від правдивої історії знайомої жінки-венеролога. Вона якось прийшла в оперний театр і, поки йшла вестибюлем, половина відвідувачів театру з нею віталася. Другим поштовхом була її ж історія про те, як біля дверей свого кабінету вона зустріла найбільш ідеальну пару, яку бачила в житті. У нього був сифіліс, у неї — гонорея, ми їх жартома назвали Ромео і Джульєттою. У них, до слова, зараз уже є троє діток, але познайомилися вони саме так».
За жанром фільм – комедія. Хоча автори вважають, що вони вийшли за її рамки. «Стрічка «F 63.9. Хвороба кохання» абсолютно в стилі всього того, чим ми займалися раніше. Ми це називаємо блазнетрагедією. Французи таке дійство ще в XV столітті називали «соті» — блазнювання, вивертання навиворіт усього, що тільки можна, за яким ховається або щось сокровенне або мудре. І нам здається, що прямолінійно про такі серйозні речі говорити не можна, наше завдання — щоби швів не було видно, — пояснює п. Томашпольський.
Варто згадати, що це французько-український фільм із бюджетом 12 млн грн, і частина фінансування була виділена з Франції. «Це були приватні французькі гроші, — зазначає Олена Дем’яненко. — Нашим партнером була студія Symposion. Нас пов’язують давні творчі та виробничі стосунки. Спільно зі студією Symposyom Дмитро робив два фільми для телебачення. І коли в нас виникла ідея цього кінопроекту й з’явилося фінансування з українського боку, ми звернулися до наших партнерів, і вони підтримали нас».
Величезне спасибі всім!
Головну роль у стрічці зіграла теж француженка. «Нашим завданням було перетворити мінне поле венеричного диспансеру на своєрідний рай. Усе мало виглядати естетично і природно, тому ми й вирішили запросити актрису з іншої країни, чий образ не асоціюється з радянським і пострадянським соціумом. У нас, в Україні, не дуже прийнято говорити на інтимні теми, святенництво роками укоренялося в нашій свідомості. Пам’ятаєте: «В СРСР сексу немає», — розказує п. Томашпольський. — У Франції, Бельгії, Данії виносити подібні інтимні теми на екран — норма. У нас же ще років 30, а то й більше, за них будуть братися з побоюванням».
Почавши кастинг, кажуть творці фільму, вони зрозуміли, що актриси, виховані на рідних теренах, чомусь одразу починають грати суто лікаря-венеролога, а авторам хотілося бачити героїню, якій не доводиться болісно долати себе. «Така абсолютна природність була, власне, у всіх актрис, які пробувалися на роль Олександри, коли ми приїхали до Франції, — пригадує п. Томашпольський. — Кастинг відбувався досить довго. Ми переглянули 30 французьких актрис. І навіть здивувалися такій позитивній реакції на сценарій. Одна претендентка, яку не затвердили на головну роль, потім довго дошкуляла групі проханням зіграти хоча б роль другого плану, так хотіла працювати в проекті».
У підсумку в стрічці знялася популярна у Франції театральна актриса Ніна Сол. «Така канська аристократка, яка не розуміла ні української ні російської мови. Зйомки в нас були для неї постійно екстремальною ситуацією. Тим не менш, у ній були абсолютно відсутні презирство чи неповага, а був тільки подив», — каже режисер.
В епізодичних ролях у фільмі знялося багато непрофесійних артистів. Цікаво, що один із них — Алік Шпилюк, арт-директор Одеського кінофестивалю. «Згода працювати в нашому фільмі — підтримка Аліком проекту. І він, і професійні артисти — Толя Матешко, Світлана Крючкова, і Лариса Кадочникова, до речі, — розуміли, на який ризик ідуть. Адже не відомо було, чим закінчиться ця авантюра, — зізнається Дмитро Томашпольський. — Тому величезне спасибі всім, хто своєю участю підтримав фільм «F 63.9 Хвороба кохання», цей напрям в кінематографі.» Ну а про те, чим закінчиться ця «авантюра», дізнаємося вже незабаром.
Соломія Даць
Як допомогти собі та своєму ближньому
Дякую, що приділяєте увагу цій дуже важливій темі. Нажаль, більшість уУкраїнці рятували світ, зокрема, і 1920 року на Віслі
Річ Посполита була ліквідована 1795 року. Тому: Сто років тому 15 серпСпостерігачі ПАРЄ прилетіли до України
Мій коментар видалено. Я це так розумію що моя присутність на цьому саСпостерігачі ПАРЄ прилетіли до України
Вважаю дії української делегації у ПАРЄ правильними по суті але не спо