Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Dec. 15, 2017

Про хворобу під назвою «кохання»

Автор:

|

Вересень 11, 2014

|

Рубрика:

Про хворобу під назвою «кохання»
Афіша стрічки «F 63.9. Хвороба кохання»

Афіша стрічки «F 63.9. Хвороба кохання»

Гіппократ казав, що палке кохання змушує людину впадати в любовну меланхолію — одну з форм депресії. Авіценна у своїй праці «Канон медицини» описував любовну недугу, стверджуючи, що основною причиною фізичних страждань людини є зацикленість на об’єкті кохання, що призводить до хворобливих перепадів настрою. А 2011 року Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) вирішила, що кохання — це хвороба, і внесла його до офіційного реєстру серйозних захворювань із присвоєнням міжнародного шифру F 63.9. Кохання класифікували як психічне відхилення, а залежність при цьому порівнюють із залежністю в клептоманів, маніяків-паліїв, алкоголіків, токсикоманів, ігроманів. Іще пункт F 63.9 отримав назву “Розлад звичок и потягів неуточнений”. Й ось 30 жовтня в український прокат вийде комедія  Дмитра Томашпольського й Олени Дем’яненко з такою назвою «F 63.9. Хвороба кохання».

Щоби піти дуже високо
«Наш фільм у буквальному й не буквальному сенсі  про хворобу кохання. Головна героїня — лікар-венеролог, а герой — космонавт. Історія ж — про складні стосунки між ними й про такий собі таємний космічний експеримент», — розповів Дмитро Томашпольський.
Існує багато різних фільмів про кохання, але автори спробували торкнутися теми, якої раніше ніхто не торкався — існування взаємного кохання як такого. «Це лірична комедія, в якій ми заходимо на територію, заміновану жартами з категорії “нижче плінтуса”, але у фіналі виходимо на серйозну мелодраму з великим коханням і жертвою заради коханої жінки, — каже режисер. — Ми робимо це спеціально, адже для того, щоб піти дуже високо, потрібно відштовхнутися від чогось дуже низького. Ну а що в коханні найнижче? Хвороба».
Спочатку фільм мав назву «Хвороба кохання», додає Олена Дем’яненко: «Ми у фільмі розповідаємо історію про кохання лікаря-венеролога Олександри та космонавта, який повертається з космосу й звертається до неї по допомогу. Тому хвороба кохання, у цьому випадку, – це вузька спеціалізація, це венерологія. А оскільки фільм — про велике, справжнє, взаємне кохання, то й назва така – «Хвороба кохання». У процесі зйомок ми виявили інформацію про те, що Всесвітня організація охорони здоров’я визнала кохання хворобою і присвоїла їй код F-63.9. Так, визнання кохання хворобою – абсолютно реальний факт. Нам ця інформація здалася цікавою, і в нас з’явилася, крім робочої назви «Хвороба кохання», ще назва «F-63.9».

Тандем Дем’яненко-Томашпольський
Режисери Дмитро Томашпольський та Олена Дем’яненко – уже 27 років разом. Вони прийшли в професію під час змін: наприкінці 80-х – початку 90-х минулого століття. Однак починали вельми успішно. Фільм Томашпольського «Усім привіт» (1995), наприклад, отримав Гран-прі Міжнародного кінофестивалю «Бригантина», брав участь у конкурсній програмі МКФ у Карлових Варах. А стрічка «Залізна фантазія» (1994) Олени Дем’яненко була вдостоєна нагороди «Золота корона» за найкращий фільм і найкращу режисуру на Міжнародному кінофестивалі в Касабланці (Марокко), отримала приз за найкращий дебют на кіноогляді екранізацій в Гатчині (Росія). Трохи пізніше Олена закріпила успіх, знявши стрічку «Дві Юлії» (1998): визнання журі кінокритиків країн СНД і Балтії на Відкритому кінофестивалі «Кіношок» в Анапі (Росія), приз «Арсенал» за найкращий фільм року.
А потім Дмитро й Олена потрапили в круговорот постперебудови, поїхали до Росії, де протягом 12 років знімали своє кіно. 2011-го повернулися в Київ. І 2013-го на Міжнародному кінофестивалі «Молодість» відбулася прем’єра їхнього спільного фільму «F 63.9. Хвороба кохання».
«Діма знімає авторське кіно, фільми за своїми сценаріями, і в «F 63.9 Хвороба кохання» він, безперечно, — лідер, тому що написав історію, незважаючи на те, що ми разом згадали цю давно виниклу ідею. Звичайно, передусім це — його кіно. Я ж дуже серйозно вела цей проект на стадії виробництва, реалізації задуму, на майданчику, — розкриває п. Олена таємниці авторської «кухні».
«У тандемі «Дем’яненко – Томашпільський» завжди існував розподіл ролей, — уточнює п. Дмитро. — Колись давно один наш мудрий друг сказав, що якщо б узяти шизофренічні ідеї Томашпольського і Оленину любов до вишуканого зображення, був би дуже цікавий симбіоз. Бо мене найбільше хвилює зміст, я не прагну до ідеальної картинки. А Олена, навпаки, на цьому поведена, вона – перфекціоніст. Я люблю фонтанувати, імпровізувати на майданчику. Олена ж завжди ретельно підготовлена, малює розкадровки… І в цій стрічці за візуальний бік — костюм, грим, мізансцени — відповідала вона».

Аби швів не було видно
Дмитро Томашпольський запевняє, що все, що здається у фільмі неправдоподібним, — абсолютна правда, тому що все це було взято з розповідей їхніх друзів-лікарів: «Наприклад, відштовхнулися ми від правдивої історії знайомої жінки-венеролога. Вона якось прийшла в оперний театр і, поки йшла вестибюлем, половина відвідувачів театру з нею віталася. Другим поштовхом була її ж історія про те, як біля дверей свого кабінету вона зустріла найбільш ідеальну пару, яку бачила в житті. У нього був сифіліс, у неї — гонорея, ми їх жартома назвали Ромео і Джульєттою. У них, до слова, зараз уже є троє діток, але познайомилися вони саме так».
За жанром фільм – комедія. Хоча автори вважають, що вони вийшли за її рамки. «Стрічка «F 63.9. Хвороба кохання» абсолютно в стилі всього того, чим ми займалися раніше. Ми це називаємо блазнетрагедією. Французи таке дійство ще в XV столітті називали «соті» — блазнювання, вивертання навиворіт усього, що тільки можна, за яким ховається або щось сокровенне або мудре. І нам здається, що прямолінійно про такі серйозні речі говорити не можна, наше завдання — щоби швів не було видно, — пояснює п. Томашпольський.
Варто згадати, що це французько-український фільм із бюджетом 12 млн грн, і частина фінансування була виділена з Франції. «Це були приватні французькі гроші, — зазначає Олена Дем’яненко. — Нашим партнером була студія Symposion. Нас пов’язують давні творчі та виробничі стосунки. Спільно зі студією Symposyom Дмитро робив два фільми для телебачення. І коли в нас виникла ідея цього кінопроекту й з’явилося фінансування з українського боку, ми звернулися до наших партнерів, і вони підтримали нас».

Величезне спасибі всім!
Головну роль у стрічці зіграла теж француженка. «Нашим завданням було перетворити мінне поле венеричного диспансеру на своєрідний рай. Усе мало виглядати естетично і природно, тому ми й вирішили запросити актрису з іншої країни, чий образ не асоціюється з радянським і пострадянським соціумом. У нас, в Україні, не дуже прийнято говорити на інтимні теми, святенництво роками укоренялося в нашій свідомості. Пам’ятаєте: «В СРСР сексу немає», — розказує п. Томашпольський. — У Франції, Бельгії, Данії виносити подібні інтимні теми на екран — норма. У нас же ще років 30, а то й більше, за них будуть братися з побоюванням».
Почавши кастинг, кажуть творці фільму, вони зрозуміли, що актриси, виховані на рідних теренах, чомусь одразу починають грати суто лікаря-венеролога, а авторам хотілося бачити героїню, якій не доводиться болісно долати себе. «Така абсолютна природність була, власне, у всіх актрис, які пробувалися на роль Олександри, коли ми приїхали до Франції, — пригадує п. Томашпольський. — Кастинг відбувався досить довго. Ми переглянули 30 французьких актрис. І навіть здивувалися такій позитивній реакції на сценарій. Одна претендентка, яку не затвердили на головну роль, потім довго дошкуляла групі проханням зіграти хоча б роль другого плану, так хотіла працювати в проекті».
У підсумку в стрічці знялася популярна у Франції театральна актриса Ніна Сол. «Така канська аристократка, яка не розуміла ні української ні російської мови. Зйомки в нас були для неї постійно екстремальною ситуацією. Тим не менш, у ній були абсолютно відсутні презирство чи неповага, а був тільки подив», — каже режисер.
В епізодичних ролях у фільмі знялося багато непрофесійних артистів. Цікаво, що один із них — Алік Шпилюк, арт-директор Одеського кінофестивалю. «Згода працювати в нашому фільмі — підтримка Аліком проекту. І він, і професійні артисти — Толя Матешко, Світлана Крючкова, і Лариса Кадочникова, до речі, — розуміли, на який ризик ідуть. Адже не відомо було, чим закінчиться ця авантюра, — зізнається Дмитро Томашпольський. — Тому величезне спасибі всім, хто своєю участю підтримав фільм «F 63.9 Хвороба кохання», цей напрям в кінематографі.» Ну а про те, чим закінчиться ця «авантюра», дізнаємося вже незабаром.

Соломія Даць

 

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...