Новини для українців всього свту

Sunday, Oct. 20, 2019

«Оскар» і Україна: Тьомкін-композитор

Автор:

|

Грудень 13, 2012

|

Рубрика:

«Оскар» і Україна: Тьомкін-композитор

Виразними мелодіями рідної України він полонив величезні американські простори. Його композиції для вестернів – кіножанру, що був на піку популярності в Америці того часу, – мали неабиякий успіх. На часті запитання, як іммігрант може так тонко відчувати поетику рівнин американського Заходу, Дмитро Тьомкін відповідав: “Степ він і є степ!”, пояснюючи американцям, що “степ” в українській мові – це не музичний термін, а “прерія”.

Фортепіано – на все життя
Дмитро Тьомкін народився в Кременчуці Полтавської губернії 10 травня 1894 року. Його батько був лікарем, а мати – учителькою музики, викладала гру на фортепіано. Саме вона дала синові перші уроки музики. 1907 року 13-річний Дмитро вступає до Петербурзької консерваторії. У вільний час Тьомкін відвідував кафе «Бродячий собака», спілкуючись з іншими авангардними артистами богеми, серед яких були його співучень Сергій Прокоф’єв і танцівник Михайло Фокін.
Професійний дебют Тьомкіна в кіно відбувся в кінотеатрах Санкт-Петербурга, де він компонував музику до німих кінофільмів. Він також виступав акомпаніатором у балерини Тамари Карсавіної під час концертів на фронті. Цей досвід і навички, здобуті під час навчання, допомогли закласти основу його кар’єри в американській кіномузиці. Інтерес до американської популярної музики у Тьомкіна проявився в Росії, де він уперше почув пісню Ірвінга Берліна „Александр регтайм бенд”. Із регтаймом, блюзом і раннім джазом його познайомив у «Бродячому собаці» один із студентів по класу фортепіано, чорношкірий співак менестрель-шоу з Нью-Орлеана, який залишився в Петербурзі після турне вар’єте.

Чому Америка?
Ніби передчуваючи сумну долю музики в радянській Росії, 1921 року Дмитро Тьомкін емігрував до Берліна, де його батько, уже давно покинувши першу сім’ю, мав лікарську практику. За якийсь час разом із колегою-піаністом Міхаелем Карітоном Тьомкін вирушає на гастролі до Парижа. Вони виступали як дует піаністів, що було тоді модним. Там Дмитро зустрів російського співака Федора Шаляпіна, який багато розповідав про Америку, про те, як добре платять за водевільні турне, і про попит на гастролі європейських музикантів.
Імовірно, саме протекція Шаляпіна призвела до того, що фортепіанний дует Тьомкіна-Карітона отримав запрошення від бродвейського продюсера Морріса Геста взяти участь у водевільному турне Сполученими Штатами.
1925-го Дмитро Тьомкін прибув до США. Він і Карітон акомпанували балетній трупі, яку очолювала Альбертіна Раш – балерина і хореограф. Через деякий час професійні стосунки переросли в особисті, і 1927-го Тьомкін одружився з «Альбертинкою».
На початку того ж року Тьомкін попрощався з Карітоном і відправився в турне «Американським балетом Альбертіни Раш». Він був не тільки композитором і аранжувальником, а й музичним директором трупи.

Здрастуй, Голівуд!
Економічний обвал 1929-го позбавив роботи обох – і Тьомкіна, і Раш. Порятунком виявилося запрошення до Голівуду – узяти участь у прем’єрі фільму. Це надихнуло подружжя на переїзд до Каліфорнії та пошуки роботи в царині музичних звукових фільмів, що тільки з’являлися.
Восени Тьомкін підписав контракт зі студією Metro-Goldwyn-Mayer (протягом двох подальших років він написав музику до фільмів), а 1931 року почалася його співпраця зі студією Universal.
Він отримував замовлення на музику для фільмів, але їх було не так багато, доки на одній із вечірок він не зустрів Френка Капру, знайомство з яким переросло в дружбу й багаторічне співробітництво.
Першим спільним досвідом став фільм „Загублений горизонт” (1937). Музика до цього кінофільму прославила Тьомкіна як великомасштабного композитора творів для симфонічних і хорових колективів. Завдяки постійному захопленню музичними кольорами він почав використовувати незвичні поєднання інструментів, діалоги у фільмах теж були озвучені так, що інструментальна партія відповідала діапазону й тембру голосу актора. Музику Тьомкіна до „Загубленого горизонту” було номіновано на «Оскар», хоча в підсумку нагорода дісталася голові музичного відділу студії.

У широкому діапазоні
Дмитро Тьомкін створював музику інстинктивно, що, можливо, допомогло йому досягнути успіху. Продюсер Генрі Хенігсон казав: „Він погоджувався з усіма, але робив те, що вважав за потрібне”.
Його тривала дружба з Капрою, Крамером і іншими кінорежисерами є доказом непересічних особистих і ділових якостей. Зокрема, він створив музику для таких фільмів Альфреда Хічкока: „Тінь сумніву” (1942 р.), „Незнайомці у поїзді” ( (1951 р.), „Я сповідаюсь” (1953 р.) і „Якщо скоєно убивство, телефонуйте „М” (1954 р.). Результатами його 20-річної співпраці з Говардом Хавксом стали стрічки „Тільки ангели мають крила” (1939 р.), „Червона ріка” (1948 р.), „Щось” (1951 р.), „Велике небо” 1952 р.), „Земля фараонів” (1955 р.).
Він радо писав музику для вестернів, але найтісніше його пов’язує із цим жанром музика для „Саме ополудні” Фреда Ціннеманна, а також фільмів Джона Вейна „Червона ріка”, „Ріо Браво” й „Аламо”. Музика Тьомкіна для двох найбільш виразних вестернів – „Людина із Заходу” (1939 р.) і „Мирні шляхи” (1956) режисера Вільяма Вайлера – менш відома, але не менш визначна.

На вершині
У 1950-х і на початку 1960-х років Тьомкін зійшов на пік слави, отримавши чотири «Оскари» за шість років. Його популярність як композитора кінофільмів була майже безпрецедентною. Він був заявлений на два «Оскари» (за музику до фільму та пісню) за „Саме ополудні” й отримав ще дві статуетки за „Високий і могутній” і „Старий і море”. А загалом було 23 висування на премію.
З огляду на всю чарівну музику до кінофільмів і пісні, створені за більш ніж 40-річну кар’єру, доволі дивним може видатися той факт, що слава Тьомкіна базувалася на одному-єдиному випадку на телебаченні. Коли Тьомкін отримав Оскара за найкращу музику за „Високого та могутнього” у березні 1955-го, він захотів подякувати класичним композиторам. (Нещодавно Тьомкіна було виправдано під час процесу за звинуваченням у плагіаті, частково завдяки свідченням експерта-музикознавця Сігмунда Спета, який продемонстрував, що коли вдаватись до крайнощів, то майже будь-яка музична тема може бути подрібнена на коротенькі мотиви, що мають попередників у класичній музиці). Своєю ламаною англійською він висловив „удячність тій силі, яка робить мене успішним і додає особливості цьому місту…” Коли він почав називати імена давно померлих композиторів Брамса, Штрауса, Вагнера та Бетховена, аудиторія вибухнула сміхом. Спробу віддати шану музичному минулому глядачі помилково зрозуміли як підтвердження того, що у своїй музиці для кінофільмів Тьомкін вільно запозичує класику.
…Дивовижне життя Тьомкіна в Америці закінчилося зі смертю його дружини Альбертіни Раш 1967 року. Коли він повертався після похорону, на нього напали грабіжники. Він сприйняв це за знак згори: продав будинок у Лос-Анджелесі й подався в Європу.

Дзвінка Камінь

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...