Новини для українців всього свту

Thursday, Sep. 24, 2020

«Незламна» vs «Битва за Севастополь»

Автор:

|

Квітень 02, 2015

|

Рубрика:

«Незламна» vs «Битва за Севастополь»

Афіша стрічки «Незламна»

2 квітня в прокат виходить вітчизняна воєнна драма «Незламна» російського режисера з українським корінням Сергія Мокрицького про героїчну українку – снайпера часів Другої світової Людмилу Павличенко. Здавалося б, своєю актуальністю та співзвучністю з нинішніми реаліями ідея фільму повинна влучити, як кажуть, у точку, тобто в серця та душі глядачів. Проте не все тут – аж так однозначно…

Матеріал для копродукції
Задум цієї картини виник іще задовго до подій, що стрясають Україну ось уже понад рік. Почалося все з того, що дружина Сергія Мокрицького, а за сумісництвом — відомий російський продюсер Наталя Мокрицька разом із головою (на той момент) Держкіно України Катериною Копиловою дуже довго, кілька років, шукали матеріал для копродукції України та Росії. І ось вже наприкінці 2012-го в українського продюсера Єгора Олесова виникла ідея зняти стрічку про Героя Радянського Союзу снайпера Людмилу Павличенко. З українського боку над картиною працювала компанія “Кінороб”, а з російського — “Нові люди”.
І, звичайно, спочатку обидві сторони планували приурочити проект до 70-річного ювілею «нашої спільної великої Перемоги над фашистською Німеччиною». За часом так і вийшло — до 9 травня. А от вектор ідейного навантаження фільму дещо змінився.
По-перше, від нього нестримно віє радянщиною, точніше – неорадянщиною. По-друге, суперечливі почуття породжує той факт, що виробництво стрічки все-таки українсько-російське, хоч воно почалося півтора року тому, до початку військового конфлікту й російської аґресії.

Обидві назви — досить влучні?
Політичні проблеми сьогодення змусили творців стрічки розмежувати сторони участі: у російський прокат фільм виходить під назвою «Битва за Севастополь», в український – «Незламна» (причому дистриб’ютори наполягають, щоби назви не перекладали російською як «Несломленная», а вживали тільки український варіант). Дивовижно, як уже сама назва вкупі з обставинами може змінити смислове навантаження продукту на виході… Хоч російський глядач і буде дещо розчарований, позаяк битви там фактично немає, а є здача міста й велетенські жертви.
«Коли фільм запускався, і в Україні і в Росії була одна загальна назва – «Битва за Севастополь». Для Росії вона не змінилася, а для України стала ось такою. Для мене головне – те, що й та й інша назви досить точно відображають суть картини, сенс, який у неї вкладався», – дипломатично заявив п. Мокрицький.
До слова, Сергій Мокрицький народився 1961 року в селі Поліянівці Житомирської області. 1991-го закінчив операторський факультет ВДІК (майстерня А. Гальперіна). Після цього працював на Одеській кіностудії та на “Мосфільмі” та. Серед його операторських робіт того часу – “Запах осені”, “Все те, про що ми так довго мріяли” і “Попи”. 2000-го він став одним з організаторів кіностудії “ЧБК-фільм”. «Незламна» – його п’ятий режисерський проект. До цього були серіали “Спецгрупа” і “Черчіль”, а також драми “Чотири віки любові” і “День учителя”.

Це — біографія легендарної жінки
…Уявіть собі довоєнну Одесу. Повітря вже гусне від зловісного передчуття, але сподівання, що війни не буде, ще жевріє. Люда Павличенко саме здає на «відмінно» іспити та вступає до інституту, і її ім’я першим стоїть у списку. Щаслива дівчина біжить додому, і її мати, яка на кухні ліпить вареники, звісно ж, рада за дочку. А та чекає підтримки ще й від батька. Але він, похмурий і суворий колишній військовик, який завжди мріяв про сина, лише невдоволено грюкає дверима.
А далі дівчину просто зі студентської лави забирають на курси стрільби, оскільки у тирі вона демонструє блискучі результати. А пізніше — прямо з опери, куди її повів кавалер-невдаха Боря, Люда вирушає на фронт.
«Незламна» — це біографія легендарної жінки-снайпера, яка вбила під час війни знищила понад три сотні фашистів, яка потоваришувала з Елеонорою Рузвельт і мало не довела компартію до сказу своєю сміливою і неформальною заявою на конференції в США 1942 року. Виступаючи перед американцями, Людмила заявила: “Джентльмени, мені – 25 років. На фронті я вже встигла знищити 309 фашистських загарбників. Чи не здається вам, джентльмени, що ви надто довго ховаєтеся за моєю спиною?!” від такої зухвалої відвертості натовп на мить сторопів, а потім вибухнув гучним несамовитим схваленням.

Жінка і війна
Побудоване на такій багатій історії однієї людини, кіно, тим не менш, вийшло стереотипним, попсовим, хоч і в красивій голлівудської обгортці. З одного боку, «Незламна» йде стопами бондарчуківського «Сталінграда» — у такому ж радянському агітаційному форматі пафосного героїзму, присмаченого барвистими спецефектами. З іншого – намагається романтизувати незграбний сухий шаблон. Тож у підсумку замість відеоіграшки, нафаршированої комп’ютерною графікою і патетичними фразами, глядач отримує іграшку хоч і з неживим, але все ж серцем. А коли звучить пісня «Обiйми» у виконанні гурту «Океан Ельзи», сліз не можуть стримати навіть найтвердіші хлопці.
«Моя головна думка – така: я хотів показати жінку і війну як дві речі, для мене не сумісні. Друга думка була показати, що війна — це бруд, смерть, це виклик людському існуванню, і це – неправильно», — каже п. Мокрицький.
Так, на першому рівні сприйняття «Незламна» піднімає тему тендітної жінки на війні. Жінки, яка втрачає жіночність у жорстких військових умовах. Понад те, у певний момент вона навіть втрачає людяність. І це вже другий рівень ? тема виправданості військового вбивства. В одній зі сцен Людмила, хизуючись перед Льонею, «жартома» стріляє в німецького солдата: замість зробити один смертельний постріл у голову, навмисно влучає в ногу, потім — в іншу, а вигляд ворога, що корчиться від болю, викликає в неї лише посмішку. Людяність повертається до героїні лише тоді, коли вона вперше розглядає обличчя убитого німця, не з відстані снайперського пострілу, а зблизька, і бачить знімки його дружини і дітей, які випали в нього з-за пазухи.
Отаке кіно. Залишається тільки додати, що з 5 млн USD бюджету фільму частка України становить близько 80 %, та й знімали стрічку здебільшого в Україні – у Севастополі,  Києві,  Одесі та Кам’янці-Подільському.

Степан Коник

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply