Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, May. 28, 2018

Незабуті «Тіні забутих предків»

Автор:

|

Липень 02, 2015

|

Рубрика:

Незабуті «Тіні забутих предків»
У кадрі — Іван Миколайчук і Лариса Кадочникова

У кадрі — Іван Миколайчук і Лариса Кадочникова

Незважаючи на те, що стрічку «Тіні забутих предків» Сергій Параджанов зняв 1964 року, її прем’єра відбулася лише 4 вересня 1965-го — в київському кінотеатрі «Україна». Тож на відзначення видатної події в історії українського кіно у вересні ц. р. в кінотеатрі «Україна» та на площах великих міст буде продемонстровано відреставровану версію «Тіней забутих предків». Також відбудеться виставка у Національному художньому музеї.

Закохався у відчуття краси
А народився цей кіношедевр у Карпатах, там, де 1911 року написав однойменну повість про кохання Івана та Марічки Михайло Коцюбинський. «Тіні забутих предків» знімалися саме до сторіччя автора.
«Ледве я вчитався в повість Коцюбинського, як захотів ставити її. Я закохався в це кришталево чисте відчуття краси, гармонії, нескінченності. Відчуття межі, де природа переходить у мистецтво, а мистецтво — в природу, — писав Сергій Параджанов у статті в журналі «Мистецтво кіно» за 1966 рік. — Якийсь матеріал я вже знав. Музеї, книги, малюнки. Був фільм «Олекса Довбуш» про гуцульського народного героя. Автори його спробували відкрити Карпати, але, знову ж таки, в рамках старої драматургії, старої образотворчої культури. Вони одягли Довбуша в червоний колір, що означало, як видно, революційний дух героя. Вони створили традиційні «комплекси» — панський і народний. Вони прийшли в Карпати кінематографічно освіченими. Найбільше їх приваблював екзотичний декоративний мотив, і ми не пізнали в їхньому фільмі гуцулів, не побачили їх ходи, не вловили чарівності мови, руху думки. Коли гуцул каже при зустрічі «здрастуй» замість «слава Йсу» — це неправда життя і неправда мистецтва».
Перед тим, як створити «Тіні забутих предків», Параджанов зняв кілька фільмів, які не стали чимось особливим і які сам він вважав слабкими. Уже потім, після успіху «Тіней», маестро казав: «Відішліть мене в Африку, й я зніму найкращий африканський фільм».

Геніальний менеджер на зйомках
Сценарій Сергій Параджанов написав спільно з Іваном Чендеєм, оператором виступив Юрій Іллєнко, а його дружина Лариса Кадочникова зіграла Марічку.
Критики відзначають також роботу художника Георгія Якутовича, і зараз кажуть, що Параджанов був просто геніальним менеджером на зйомках «Тіней». Він постійно скандалив з Іллєнком та Кадочниковою, за «відставання від плану» отримав три догани від керівництва, у відповідь на що заявив: «Історію кохання не можна знімати за графіком!»
А от Іван Миколайчук у стрічку потрапив випадково. Заледве його побачивши, Параджанов сказав: «Відправте його додому, у нього — бабське обличчя». Лише завдяки тому, що асистент режисера Володимир Луговський замість епізодів із Геннадієм Юхтіним, котрий вже почав зніматися, вмонтував у «пілот» кадри з Миколайчуком, його й було затверджено на головну роль. До слова, Іванові Миколайчуку фільм змінив прізвище. Справжнє було — Николайчук. Актор переінакшив його, коли готувалися титри. Так і залишилося — Миколайчук.

Поєднання давнього та молодого
«Вирішивши знімати фільм, ми спішно виїхали в Карпати, — згадував Сергій Параджанов. — Коли я приїхав на місце і озирнувся, зовсім не був зачарований. Швидше, навпаки. Перше, що трапилося на очі, належало до найбуденнішої сучасності. Я побачив європейське взуття, асфальт, велосипеди, високовольтні вишки… Зізнаюся, мене засмутило це дивне поєднання древнього і молодого. Гудіння дротів і тягуча скорбота трембіти. Одне вікно мого номеру виходило на Черемош: швидкий, звивистий, інше — на заасфальтоване подвір’я, яким пройшла на базар стара з коровою, а потім повернулася сама, побрязкуючи осиротілим дзвіночком».
Знімальна група «Тіней» шукала місця, де і відбувалася дія повісті Михайла Коцюбинського — у Верховинському районі Івано-Франківської області. Для кіношників влаштовували тури по ґраждах, традиційних гуцульських замкнутих двориках, утворених з житлового будинку та господарських будівель.
Параджанов став жити серед гуцулів, вивчати їх звичаї і запрошувати зніматися в кіно. Крім виконавців головних ролей, всі інші герої фільму — справжні гуцули. Вони ходили до режисера, як до церкви, дарували вишивані рушники, сорочки, старовинні ікони. Він, у свою чергу, теж був щедрий: привозив київські торти і пригощав усіх, готував страви вірменської кухні; сам любив гуцульські частування: бануш, гуслінку, голубці з квашеної капусти.
Якось кілька днів режисер прожив по сусідству з однією знаменитою старою. Ніхто не знав, скільки їй років, казали, що за сотню. Параджанов познайомився з нею і подарував французькі парфуми, а вона розповіла, що ходила з Іваном Франком по гриби.

Отакі-от справжні гуцули!
«Я переконався, працюючи над «Тінями», що досконале знання виправдовує будь-яку вигадку, — писав Сергій Параджанов. — Я можу пісенний матеріал перетворити на дієвий, а дієвий — на пісенний… Я міг етнографічний матеріал, релігійний, перевести у звичайний, повсякденний. Бо, врешті-решт, джерело у них — одне й те ж. Мені могли би дорікнути в деяких відступах від етнографічної точності. Гуцули надягають «меланки» (маски) не на Різдво, а на Великдень. У них немає обряду «ярма» — я порушив точність, але його підказали мені самі ж гуцули. Я чув пісню (коломийку) про те, як чоловік надягнув на дружину ярмо, — алегорія, що означає нерівний шлюб. І я, коли мій Іван одружується з Палагною, здійснив над ним «обряд ярма». І гуцули, які знімалися в моєму фільмі, виконали його настільки ж серйозно і красиво, як всі свої споконвічні обряди».
Цей «обряд ярма» — єдиний момент, коли між режисером і гуцулами виникла суперечка. Вони кажуть: «Зганьбити нас хочете? Ми ніколи так не робили». Сергій Параджанов пояснив зміст епізоду: Іван жениться на Палагні, добре усвідомлюючи, що їм обом доведеться тягнути ярмо власного шлюбу.
Коли репетирували сцену похорону Петра Палійчука, батька Івана, поставили труну й попросили гуцулів здійснити покладений обряд. Порожній гріб не викликав у них бажання виконати прохання знімальної групи. Довелося покласти в труну людину. Гуцули мовчали. «Чому мовчите?» — «Він НЕ Петро, він — Михайло!» Знайшли Петра. «Ні, це — дуже погана людина. Не треба!» А час спливає. Нарешті в труну лягає тракторист Петро, котрий тільки-но відпрацював зміну, — складає долоні, заплющує очі. І скорботний крик, що аж хапає за горло, лунає полониною: «Ой, Петрику! Петрику!».
До речі, коли потім гуцули приїхали на озвучення фільму до Києва, Параджанов оселив їх у своїй квартирі (спали покотом на долівці). Він водив їх містом, опікувався ними, як рідний дєдьо.

Акт політичної непокори
За іронією долі, прем’єра стрічки у вересні 1965-го ознаменувала хвилю репресій серед діячів української культури. Під час презентації у київському кінотеатрі «Україна» «Тіней забутих предків» із різкою критикою арештів серед інтелігенції, які відбулися влітку 1965 року, виступили Іван Дзюба, Василь Стус і В’ячеслав Чорновіл. Під їхнім листом підписалося ще 140 присутніх. Після цього реакція влади була блискавичною — Івана Дзюбу звільнили з роботи у видавництві «Молодь» і виключили з аспірантури Київського педагогічного інституту, В’ячеслава Чорновола — звільнили з редакції газети «Молода гвардія», а Василя Стуса — відрахували з Інституту літератури АН УРСР, де він був аспірантом.
У 1970-х рр., коли почалися гоніння на діячів української культури, «Тіні забутих предків» тривалий час фактично були заборонені до показу.
І все ж стрічці судилося стати легендою. 39 міжнародних нагород у 21 країні світу — таке визнання «Тіні забутих предків» отримали у світі. Так, 1965-го на Міжнародному кінофестивалі (МКФ) «Південний хрест» (Мар-Дель Плата, Аргентина) фільм завоював золоту медаль та приз ФІПРЕССІ за колір, світло й спецефекти. А ще — Кубок Фестивалю фестивалів у Римі (1965), Премію Британської кіноакадемії за найкращий інознийем фільм (1966), Золоту медаль за режисуру МКФ у Салоніках, Греція (1966). Й аж 1991 року Сергія Параджанова (посмертно), Юрія Іллєнка, Ларису Кадочникову й Георгія Якутовича було вдостоєно Державної премії України імені Тараса Шевченка. Сьогодні в Карпатах, де знімали «Тіні забутих предків», працює музей фільму.

Соломія Даць

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...