Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Jun. 23, 2018

Несолом’яний вогонь Богдана Солука, або від Стрільбичів до Голівуду

Автор:

|

Червень 07, 2018

|

Рубрика:

Несолом’яний вогонь Богдана Солука, або від Стрільбичів до Голівуду

Усі знають, що окрасою Каліфорнії є Голівуд, але не всім відомо, що ще 23 роки тому поряд неї діяла українська кіностудія «Солук-Фільм», де можна було замовити та придбати копії фільмів із життя українських поселенців на заокеанських берегах Америки. Керівником цього достатньо великого господарства був Богдан Солук, котрий народився 2 липня 1922 року в селі Стрільбичі на Самбірщині (тепер Старосамбірського р-ну Львівської обл.).
У рідному селі Богдан жив недовго, бо після закінчення гімназії в Старому Самборі (1931-1939) навчався у Вищій технічній школі «Львівська політехніка», а навесні 1944-го виїхав до Німеччини. Тут його привабила професія кінооператора й юнак вступив до спеціалізованої школи Арнольд-Ріхтер при студії «Баварія-фільм» у Мюнхені (1947). І вже наступного року в умовах зруйнованої війною Німеччини 26-літній українець започаткував свою студію Soluk-Film та поставив собі за мету творити документальний кінолітопис із життя, страждань і надбань українців на чужині.
Свої творчі здобутки оператора та режисера документального кіно почав 1949 року з 15-хвилинного фільму «Бандури хор», знятого в одному з таборів переміщених осіб. На кіноплівці було записано частину концертної програми української капели бандуристів під орудою Григорія Китастого. І хоч не великий то був здобуток, але став першим із фільмів українського документального кіно, який охоче дивилися в українських таборах переміщених осіб (ДП). Весь прибуток від його показів продюсер віддавав у фонд допомоги українським біженцям. Того ж року мистець зняв ще й фільм «Українські ДП у Німеччині», про який журналіст і письменник Василь Дідюк писав: «Оглядаючи цей фільм, тяжко було повірити, що і я колись там жив, працював і надіявся написати книжку з тих часів, яка була б цікавою та великою, а фільм представив у кільканадцяти хвилинах цілий хід життя в тих ДП і то — яскраво, доцільно та зворушливо. Здається, що й сам глядач є там в тому кадрі таборових жителів: дивиться й пригадує, як безпритульні українці вчилися в школах, працювали в таборових робітнях, писали наукові праці, готувалися до іспитів, проявляли свої різноманітні мистецькі здібності».
Наприкінці того ж року Богдан еміґрував до Канади й оселився в Торонто, де придбав нову модерну апаратуру та виношував задуми для створення кольорового повнометражного фільму. Як на його думку, для цього найбільше годилася екранізація оперети «Чорноморці» М. Лисенка, яку саме в той час успішно ставив український народний театр під орудою Григорія Ярошевича. Але справа затягувалася. Навіть сам керівник театру не був упевнений в успішній реалізації цього задуму. Так, навесні 1952-го в своїх спогадах про фільм Г. Ярошевич писав: «Півроку тому звертався до мене та Михайла Тагаїва енергійний українець зі Львова п. Солук. Хотів зробити фільм «Чорноморці» Кухаренка-Лисенка. Ми довго відмовлялись від цієї складної та мало зрозумілої для нас праці, але настирливість Солука взяла верх. І 26 червня ми почали знімати кадри в приміщені, а 1 липня були з експедицією в м. Ґрімсбі. Тут, на фармі художник І. Кубарський здійснив макет української хати, біля якої 3 липня почалася зйомка. Погода — чудова. А наступного дня влив дощ і ми не встигли дозняти дійство до кінця. 5 липня ми всі пішли до праці. Не знаю, як вийде далі. Зрозуміло, що з Голівудом нам не зрівнятися, але дуже вже відчувається потреба українських фільмів».
Нагадаємо, що до участі в роботі над стрічкою були задіяні як професійні актори, так і молодь, зокрема співаки Іраїда та Петро Черняки, актори Л. Левицька, Н. Миколенко, Ф. Ільків, В. Довганюк. Г. Ярошевич виконував роль Кабиці, М. Тагаїв — Цвіркуна, Ганна Тагаїва — Драбинихи. Музичне оформлення зі своїм оркестром здійснив дириґент і композитор Лев Туркевич. Танці ставила Оленка Ґердан-Заклинська. Прем’єра фільму відбулася 4 листопада 1952 року в репрезентаційній залі «Мессі-гол» у Торонто. Українська преса зазначила, що «Робота дуже скромна, але можлива. Не було зроблено добрих приготувань, щоби забезпечити фільму належного успіху».
Пристосувавшись до нових умов продюсерської діяльності Богдан Солук періодично виїздив до США, цікавився можливістю зближення з кінокорпораціями Голівуду. 1953-го він подолав навчальний курс Фільмово-телевізійного інституту в Нью-Йорку, після чого повернувся до Торонто й заснував там радіопрограму «Український голос Торонта», а невдовзі випустив фільм «Романс у Карпатах», натурні зйомки якого було здійснено Львівською студією-партнером Б. Солука «Муза-фільм» в Україні, завдяки якій глядач побачив правдиві краєвиди Гуцульщини.
3-5 липня 1954 року в Торонто відбулася Перша зустріч мистців і діячів української культури з громадянством Канади та США. З цією метою було створено мистецький комітет, до складу якого увійшли знані на весь світ письменники, поети, співаки, актори, дириґенти, художники, редактори часописів. Серед них — У. Самчук, В. Барка, О. Лятуринська, О. Архипенко, В. Авраменко, А. Курдидик, Б. Гошовський, Б. Олександрів, М. Голинський, Р. Купчинський, Е. Козак, О. Тарнавський, Й. Гірняк, О. Добровольська. Загалом на з’їзд прибуло понад 300 осіб. Був серед них і Богдан Солук. У нього була своя місія — за можливості зафіксувати все найвизначніше, що він і робив. На жаль, цей матеріал можна було отримати лише на замовлення, що стало недоступним для широкого загалу.
Ще за рік мистець взявся за зйомки повнометражного фільму «Львівські катакомби», сценарій якого підготував Лев Орлигора (літературне псевдо Лева Силенка), давній приятель Богдана. Це був фільм про спроби знищення органами ГПУ греко-католицької церкви в Галичині та героїчну боротьбу з ворогом українського духовенства. Вже сама участь добре обізнаного з темою московського блюзнірства письменника, котрий був і режисером кінострічки, могла забезпечити цій стрічці успіх. Так воно й сталося. Фільм із успіхом демонстрували в Канаді та США впродовж кількох років.
Наступним був фільм «Чар танку». Це повнометражна кольорова стрічка тривалістю 70 хвилин. В ній було показано чудові взірці українського танцювального мистецтва: танці «Плач Ярославни» у виконанні Оленки Ґердан-Заклинської, «Поливаний понеділок» і «Жнива» — Роми Прийми та хореографічні картини студії «Аполлон» під керівництвом знаменитої балерини Анни Заварихіної зі сольним виступом її сина Ярослава. Уже сама фіксація оригінальних танців цих визначних мистців була великою цінністю для історії українського хореографічного мистецтва. «Фільм цей, повнометражний і в кольорах, це — без сумніву одно з найкращих наших фільмових досягнень, технічних і мистецьких», — зазначалося в газеті «Свобода».
1956-го Б. Солук випустив на екрани Канади й Америки кольоровий документальний кінофільм «Українці в Америці». І знову ж таки тут не обійшлося без музики та пісні. У фільмі є епізод виступу відомого співака (баритона) Михайла Мінського з його захоплюючим виконанням відомої пісні «Любіть Україну» композитора Миколи Фоменка на слова Вадима Сосюри. Музичний супровід співакові здійснила піаністка Дарія Каранович-Гординська.
20 жовтня 1958 року капела бандуристів, тоді вже ім. Тараса Шевченка, вилетіла з Детройту на гастролі до Європи. Був у її складі й Богдан Солук, котрий скомпонував чудовий матеріал про виступи капели в 23-х містах Старого світу, зокрема в Мадриді, Барселоні, Парижі, Женеві, Цюріху, Амстердамі, Роттердамі, Брюсселі, Лондоні, Манчестері, Женеві, Римі. Фільм «Слава бандуристам» став вартісним матеріалом для історії вокально-хорового мистецтва, а особливо для біографії солістів капели — П. Садового, І. Самокишина, М. Мінського, Ф. Погорілого, О. Семенюка, М. Бутовського, І. Гоша, В. Кучера й Ю. Ковінька. Фільм наповнений різних інтерв’ю, архівних фактів, зображень культурних й історичних пам’яток країн і міст Європи. А на їхньому тлі — капела й її мистецькі керівники Г. Китастий, В. Божик і прекрасна танцювальна група «Орлик», очолену мистецьким керівником П. Дністровиком із Манчестеру.
Багато американських міст і місцин відвідав Богдан Солук зі своєю нерозлучною камерою, де фіксував на кольорову плівку цінні епізоди українського культурного побуту. Резонанс від доробку «Солук-Фільму» сприяв зближенню представників українського мистецтва з багатьма іншими народами світу. Особливо яскраво це відображено у кінополотні «Українці в Північній Америці».
1964-го Богдан Солук на постійно перебрався до США й оселився в Лос-Анджелесі (штат Каліфорнія) поряд із Голівудом. Там у нього з’являється можливість прямого контакту з гігантом американської кіноіндустрії, що додає ще більшої динаміки в праці. Це сусідство підказало кінодіячеві тему фільму «Українці в Голівуді».
За два десятиліття інтенсивної діяльності в цій галузі мистець отримав цілий ряд відзнак від американських професійних інституцій, був членом Асоціації телевізійних фільмів, власником підприємства «СОЛ-ЛКС» з продажу телевізійних камер і фотоприладдя. Не забував і про громадську роботу, був ведучим одногодинної телепрограми «Український голос» на міському телебаченні. Крім уже згаданих, варто назвати його доробки «Українські піонери», «Львів говорить», «Дафин фестиваль», «Перший світовий конґрес вільних українців», «Українці в Америці» тощо.
1989 року вже згаданий приятель Солука Василь Дідюк зазначав, що «всі фільми Б. Солука натхненні патріотизмом і любов’ю до України. Знав про них світ, але не знали в рідному краю. А він ще був повний енергії та планів. Мріяв, що наступить час, коли його фільми побачать і в Україні». Та не судилося. Богдан Солук трагічно загинув в автомобільній катастрофі 11 грудня 1994-го. Тлінні останки мистця перевезли до Вашинґтону та поховано в мавзолеї «Сідар-гілл». Але його ім’я в культурному світі мистців української діаспори й досі згадують із пошаною.

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Loading...