Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Sep. 23, 2017

Наші проблеми — очима інших. Європа мала змогу більше дізнатися про Україну

Автор:

|

Березень 22, 2012

|

Рубрика:

Наші проблеми — очима інших. Європа мала змогу більше дізнатися про Україну

Протести, заворушення, повстання — такою була головна тема цьогорічного фестивалю правозахисних фільмів «Один світ», який завершився 15 березня в Празі. Глядачі також змогли дізнатися чимало про Україну: у програмі кінофоруму демонстрували стрічки про наслідки аварії на Чорнобильській АЕС, долю темношкірих сиріт в Україні й українок, жертв сексуального рабства.

Коли люди бунтують

Організатори фестивалю «Один світ» кажуть, що не могли проіґнорувати протестів в арабських країнах і інших куточках світу, включно з Європою, які відбувалися торік.

Директор фестивалю Гана Кулганкова каже, що людей на вулиці виводять різні причини, але в них є кілька спільних рис — це дуже сильні емоції та надзвичайна сміливість. «Кінематограф деколи сильно пришвидшується, передовсім — у документальному кіно. Ми показуємо, наскільки актуальними є події, і те, що деякі з них, власне, іще тривають на вулицях», — зазначає організатор.

Фільмом відкриття цьогорічного фестивалю «Один світ» стала документальна стрічка про революцію в Єгипті канадського режисера чеського походження Петра Лома. У програмі також були картини про події в Сирії, Лівії, Іспанії та Греції.

Чорнобиль — це назавжди?

Загалом на фестивалі, який є одним із найвідоміших і найбільших у світі конкурсів документального кіно, було представлено 106 фільмів із 44 країн. На жаль, цього року не було заявлено жодної стрічки українських кінодокументалістів, але про проблеми України глядачі таки мали змогу дізнатися.

Бельгійський режисер Ален де Алльо привіз до Чехії свою стрічку «Чорнобиль назавжди» французько-бельгійського виробництва. У фокусі картини — чорнобильське покоління. Так, зокрема, Юлія, що грає на ударних в рок-гурті «Асфальт», утратила маму, яка померла від раку, і сама має проблеми зі щитоподібною залозою. Дівчина визнає, що, попри свої жахливі наслідки, Чорнобиль усе одно мало цікавить сучасне покоління українців. Автор фільму закликає не легковажити цією проблемою. Він звертає увагу на те, що Україна й через чверть століття ще остаточно не подолала наслідків аварії на ЧАЕС, але має намір побудувати 20 нових реакторів. Ніхто не наважується сказати молоді, що Чорнобиль — це назавжди, наголошує бельгійський кінодокументаліст.

Шукайте жінку…

Американка болгарського походження, фотограф Мімі Чакарова майже десятиліття досліджувала сексуальне рабство, про яке розповідає у фільмі «Ціна сексу». Її стрічка — це голоси простих жінок від Молдови й України до Болгарії та Албанії, які стали повіями не з власного бажання, а через примус мафії. Ці жінки вірили, що зможуть вирватися зі злиднів, отримавши роботу офіціанток чи прибиральниць, але натомість під загрозою фізичної розправи опинилися в борделях.

Торгівля людьми, яку підживлює корупція, нині процвітає, стає порочним колом. Режисер запитує, як могло так статися, що ціле покоління жінок зі Східної Європи, які після краху комуністичної системи повірили, що на Заході знайдуть краще життя, спокій і щастя, сьогодні може розповісти лишень про зламані долі та розтоптану людську гідність.

Діти не винні!

«Чорно-білий родинний портрет» — це назва канадського фільму, який зняла колишня москвичка Юлія Іванова. Цей фільм передовсім є портретом українки Ольги Нені, яка в Сумах виховує 23 колишніх сиріт змішаного походження — дітей українок від африканських і арабських студентів. Не всі сусіди розуміють жінку, дехто не дозволяє своїм дітям гратися з темношкірими ровесниками. Зате цій родині допомагає благодійна організація, дітей запрошують відпочивати за кордоном. Господарі, зокрема в Італії, готові всиновити декого з вихованців Ольги Нені, але вона відмовляється навідріз. «Я не думаю, що Україна — така багата країна, що може роздаровувати такі діаманти. Пригодився там, де народився», — говорить жінка.

Як зауважує режисер Юлія Іванова, її героїня ніколи не бувала за межами України й не підозрює, що її дітям легше житиметься на Заході, де панує більша толерантність до дітей змішаних рас.

«Я свідомо зняла дуже складний фільм про сирітство, про те, що відчувають сироти. Цей фільм для мене навіть не про расизм — я сподіваюся, що глядачі зрозуміють це краще, співчуватимуть більше і, можливо, буде більше всиновлень», — сподівається Юлія Іванова.

Дзвінка Камінь

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...