Новини для українців всього свту

Saturday, Sep. 19, 2020

Історія для людей і про людей

Автор:

|

Квітень 09, 2015

|

Рубрика:

Історія для людей і про людей
Сцена зі стрічки «Гніздо горлиці»

Сцена зі стрічки «Гніздо горлиці»

Із 31 березня по 2 квітня відбувалася Шоста міжнародна конференція «Місце зустрічі — Вільнюс» для учасників кіноіндустрії. В її межах була запланована програма Work-in-Progress, до якої організатори відібрали проекти фільмів, що створюються за підтримки Держкіно України, зокрема «Гніздо горлиці» Тараса Ткаченка. Головна мета участі в такому заході знайти інвесторів, аби мати змогу завершити зйомки стрічки.

Новий етап у творчості
У кар’єрі режисера Тараса Ткаченка це — повнометражний дебют. Фактично три роки життя кінорежисер витратив на цей проект.
Свій проект «Гніздо горлиці» Тарас Ткаченко представив ще 2013 року на 66-ому кінофестивалі у Каннах, але зйомки почалися лише торік, у квітні.
У Тараса Ткаченка це — уже четверта серйозна режисерська кіноробота. Раніше він зняв дві короткометражні картини «Трагічне кохання до зрадливої ??Нуськи» і «Собачий вальс» (альманах «Закохані»), які були відзначені на декількох кінофестивалях. Мало місце в його кар’єрі і чистилище телевізійного кіно, через яке довелося пройти чи не всім помітним українським кінематографістам останніх років. 2008-го вийшов його телемувік «Право на надію».
Тарас Ткаченко вже має приз фестивалю «Відкрита ніч», а також кінофорумів «Кінолітопис», «Свята Анна», On the Lake, «На хвилях зачарованої Десни» за фільм «Трагічне кохання до зрадливої Нуськи». Будемо сподіватися, що «Гніздо горлиці» ознаменує новий етап у творчості Тараса Ткаченка.

Аудиторія — 15 мільйонів українців
Ця стрічка продовжить канву вітчизняних фільмів про емігрантів. Альманах «Україна, гудбай» і повнометражна мелодрама «Істальгія» окреслили в сучасному вітчизняному кінематографі географічні й емоційні контури життя українських еміґрантів.
«Для цієї роботи я мав підґрунтя. Свого часу, років десять тому, ми з Василем Ілащуком зробили документальний фільм про українських заробітчан в Італії. Знімали в Неаполі, тож я цю тему вже знав очима і розумів її масштаб. До речі, і тепер, коли йде війна, вона — дуже актуальна, — розповідає п. Ткаченко. – Кажуть, що з України, навіть не через війну, виїхали майже 5 млн. людей… Це — реальна проблема».
Виїзд українців на заробітки за кордон давно посідає одне з перших місць у списку проблем країни: люди виїжджають, бо не мають роботи. І справді, за статистикою до 5 млн українців ллє воду на колесо економіки інших країн світу.
«Біда українського кіно і наших режисерів полягає у тому, – пояснює режисер, – що ми шукаємо складних історій, чухаємо лівою п’яткою праве вухо, а глядач, спостерігаючи за цим, не може второпати, що ж діється. Тобто, завдання — очевидне: нам треба зробити кіно для глядача, для звичайної жінки, яка б у героїні впізнала себе». Якщо зважити на те, що більшість із тих 5 мільйонів заробітчан – жінки, і кожна, як правило, має родину, відтак маємо аудиторію зі, щонайменше, 15 млн. українців, які прагнуть побачити історію про себе».

Перед важким вибором
«Гніздо Горлиці» — екранізація роману чернівецького письменника Василя Мельника про поневіряння українських заробітчан у нібито райській Італії.  Свого часу цей сценарій здобув перемогу на конкурсі «Коронація слова».
За сюжетом, у головної героїні Дарини була чудова родина – коханий чоловік і доня-сонечко. Спочатку чоловік втратив роботу, та й донька підросла, і тих грошей, які жінка отримувала на власній роботі, геть не вистачало. Тож, коли хтось із знайомих запропонував Дарині поїхати на заробітки до сонячної Італії, трохи поміркувавши, погодилась. Там Дарина найнялася прибиральницею в дім місцевого адвоката й нянею до його двох дітей.
Тут починається історія важкої праці та драматичного кохання… І ось жінка повертається на рідну Буковину. Однак в її очах немає радості, бо вона вагітна від гарячого італійського хлопця. Жінка стоїть перед важким вибором: зберегти стосунки із чоловіком, заподіявши смерть дитині, чи залишити її й створити нову сім’ю з італійцем. Трагедія досягає свого піку на весіллі Дарининої дочки, куди приїжджає італієць…

Пішли на ризик
Режисер зізнається, що сценарій переписувався багато разів: «Наприклад, епізод, де героїня сидить у парку на лавочці й думає, чи робити їй аборт, а до її ніг підлітає горлиця. Вона сприймає це за знак і передумує робити аборт».
Чимало довелося попрацювати зі структурою сценарію. «Він — доволі складний, з багатьма флешбеками. Є небезпека заплутати глядача, — розкриває специфіку роботи п. Ткаченко. – Продюсер відразу попросив зробити історію лінійною, без часових стрибків. Утім, я був точно впевнений, що так не робитиму. Чому? Бо будь-яке мистецтво ґрунтується на дилемі… У нас є героїня, яка живе між двома світами, сім’ями, чоловіками. Цю дилему можна було побудувати лише на постійному порівнянні — її італійського досвіду і того, що вона бачить у своєму рідному домі, час від часу повертаючись в Україну. Саме це й створює дилему. А якщо протистояння прибрати — зникає напруга сценарію, усе стає телемилом. Ми пішли на ризик і залишили складність структури».
Роль Дарини виконує київська актриса Римма Зюбіна. «Загалом, у цьому фільмі ми робимо жінку сильною. Бо це вона вирішує їхати за кордон на заробітки, а не її чоловік. І вона ухвалює сильне рішення народити другу дитину не від свого чоловіка, а від італійця. Вважаю, що я теж — сильна людина, і, можливо, у якихось складних життєвих ситуаціях приймала б такі самі рішення», — каже акторка.
«Римма — у житті людина іронічна, жартунка з виразним комедійним амплуа. Та якось я побачив її в ролі самотньої жінки з останнім шансом налагодити своє життя і зрозумів, що в ній ховається неабиякий драматичний потенціал. А мені потрібна була людина з таким собі забитим цвяшком. Я в ній фактично не сумнівався», — зауважує режисер.

Та сталося лихо…
З чоловічою роллю було важче. «Пробувався Василь Баша, і вийшло чудово. І Стас Боклан пробувався, і теж було прекрасно, — пригадує Тарас Ткаченко. — Але мені було важливо не вийти за межі віку, і… щось мене зупиняло. Аж поки мій художник-постановник Ігор Філіппов якось сказав: “А дай почитати Лінецькому” Я послав йому сценарій, і він попросив зателефонувати йому за три дні. А наступного дня подзвонив сам: “Приїжджай, поговоримо”. Приїхав, почали розмовляти, виявилося, що за добу він двічі перечитав сценарій — очі в нього аж палали. А це — добрий знак! І я зрозумів, що тільки тепер маю ту міру вживання, яка мені потрібна».
Та сталося лихо: під час роботи над стрічкою 42-річний Віталій Лінецький помер (актор загинув, упавши у підземному переході в липні 2014-го). Смерть актора змусила творців картини «Гніздо горлиці» переписати сценарій. «З Віталієм було відзнято понад половину матеріалу, але ключову сцену зняти не встигли, — розповіла Римма Зюбіна.
Одна з головних ліній історії обірвалася тоді, коли режисер ще не встиг довести її до фіналу. «Це була не просто лінія – вона була вирішальна. За першим варіантом сценарію мало відбутися весілля, до якого готувалася донька. На весілля приїжджає італієць, і героїня мусить вибирати між ним і своїм чоловіком. Тобто, весь фінал був побудований на Лінецькому. Ми не змогли зняти це у перший період зйомок, бо були прив’язані до вагітності доньки — мало минути дев’ять місяців і, відповідно, змінитися натура…

Потрібно ще 150 тис. EUR
За словами Тараса Ткаченка, із мелодраматичного фінал стрічки став трагічним: «Тепер персонаж Віталія гине на пожежі під час весілля дочки. А головна героїня не їде в Італію до коханця, а залишається в селі з дочкою».
Стрічку дозніматимуть із дублером (зі спини) і каскадером… «Можна було б перезняти весь фільм. Але тут річ навіть не у фінансових моментах, про які нині, в ситуації економічних катаклізмів, вже й говорити страшно, а в тому, що це – остання роль Лінецького, і насправді дуже гарна роль. Відчуття краху, хоч як дивно, в мене немає. Бо Віталік зробив багато і зробив дуже добре. Й історія дуже добра.»
До слова, про гроші. Виробником фільму є продюсерський центр “Інсайтмедіа”, відомий стрічками “Іван Сила” і “Той, хто пройшов крізь вогонь”. Бюджет «Гнізда горлиці» — близько 16,5 млн. грн., половина суми була виділена державою. Зараз стрічка готова на 70 %. Продюсер Володимир Філіппов уточнив: «Нам потрібно до 150 тис. EUR — залежно від того, на якій студії робити і яку техніку залучати. Паралельно з Вільнюсом ми подали заявку в кінофундацію «Берлінале», а також звернулися до італійців, оскільки сюжет пов’язаний з двома країнами – Україною й Італією, і нам ще там треба зробити дозйомки».
Завичай, західні інвестори дають 150-300 тис. EUR. Триматимемо кулаки…

Соломія Даць

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply