Новини для українців всього свту

Sunday, Sep. 20, 2020

Чи підкорить «Плем’я» Канни?

Автор:

|

Травень 01, 2014

|

Рубрика:

Чи підкорить «Плем’я» Канни?

Режисер Мирослав Слабошпицький під час зйомок фільму «Плем'я»

Нещодавно ми мали змогу дізнатися, що фільм «Плем’я» українського режисера Мирослава Слабошпицького номіновано на одну з головних нагород Канського кінофестивалю «Золоту камеру» (Сamera D`Or). Цю премію на фестивалі вручають за найкращий повнометражний дебют. Зараз у цій категорії залишилося сім номінантів, відібраних із-поміж 1 200 претендентів. Крім того, стрічку Слабошпицького покажуть у межах конкурсної програми «Тиждень критики».

Від задуму – до втілення
Спершу – кілька слів про автора. Закінчивши режисуру в університеті Карпенка-Карого, на початку 1990-х він працював на кіностудії імені Довженка. Потім його запросили в Петербург сценариста й другого режисера. Дві його короткометражки “Діагноз” і “Глухота” були взяті на конкурс Берлінале. Остання в часі – “Ядерні відходи” –  здобула призи на кінофестивалях у Швейцарії, Сербії, Хорватії, на “Кіношоці” в Росії.
Зараз Мирославу Слабошпицькому – 39 років. «Українські режисери стартують пізно, – каже він. – Усі мої суперники в Каннах, щонайменше, на 10 років молодші. “Молоде кіно” рахується до 35-ти… Цю історію (ідеться про «Плем’я». – Авт.) я задумав іще 20-річним. Прийшов з ідеєю до Романа Балаяна. Режисер тоді позиціонував себе як патрон молоді. Моїм сценаристом був письменник Олександр Жовна. Ідея фільму про глухих сподобалася й Анні Чміль (заступник міністра культури на той час), а тому сценаристові сказала: картину зніматиме Балаян. Вийшла – “Ночь светла”. Він не мав ані фестивального, ні касового успіху. Відтоді я все пишу для себе сам. І таки зняв цей фільм. Вище Канн уже немає».

Такий собі underworld
Але спочатку ще була короткометражка “Глухота”, яку зняли 2010-го як пілот повного метра. У ній автор спробував розказати історію без мови. 11-хвилинна соціальна драма присвячена одному епізоду із життя вихованців інтернату для глухонімих.
Й ось черга дійшла до «Племені».У кадрі – київська “сталінка” й інтернат для глухих, де діють свої закони. 16-річний Сергій, який потрапляє в інтернат з іншої школи, стикається там із кримінальною організацією під назвою «Плем’я» й прагне зайняти в ній своє місце. Для цього він кілька разів грабує, аби догодити Старшим. І вперше в житті закохується. Хлопець порушує неписані закони племені, бо Аня – наложниця Смотрящого.
«Хотів показати, як влаштований цей паралельний світ – такий собі underworld, – пояснює свій задум п. Слабошпицький. – У нас школа існувала приблизно так. Була своя ієрархія… От, приміром, що таке мафія? Це – певна система взаємин, збірка правил, як “кодекс царя Хаммурапі”. Отаку систему взаємин я закрив стінами школи. Та цього у фільмі вийшло набагато менше. Більше тут про любов – тільки в жорсткій манері. Про перше незграбне кохання. А ще – про молодих людей із простими почуттями – любов, ненависть, страх. І не потрібно слів, щоб висловити ці емоції.»

Є звуки, але немає слів
Слабошпицький «вийняв» із фільму мову. «Як колись Трієр вийняв зі світу кіно декорації. Це мій виклик – зробити фільм без мови. Він – ні для глухих, ні про глухих. Він – для всіх», – каже режисер.
Загалом, «Плем’я» – це експеримент у галузі кіно: усі ролі тут виконують непрофесійні глухі актори, яких запрошували на кастинг через соціальні мережі. У відборі взяли участь понад 300 претендентів з України, Росії та Білорусі. Робота велася дуже ретельно й довго, із безліччю репетицій.
На ролі в стрічці взяли людей, які, за словами режисера, заповнюють собою простір. «Про те, що у фільмі будуть зніматися не глухі, – мови не було, запевняє він. – Це як росіян у Голівуді грають росіяни, французів – французи. Бо в них – свій акцент. Ну, був би я Олексієм Юрійовичем Германом, то, може, узяв би звичайних акторів і закрив їх на два роки, щоби навчилися розмовляти жестами не задумуючись».
Глухі розмовляють не лише обличчям і жестами, стверджує п. Слабошпицький: «Вони спілкуються тілом. Тут не шукали виконавців ролей. Брали людей, від яких пре енергетика. Інколи міняли персонажів під типаж актора, але не завжди. Прийшов на кастинг Осман Охоцький – темношкірий глухий артист, акробат – шикарна енергетика… Але це – не французький фільм і не американський. Його появу в кадрі довелося б відігрувати в сценарії. І це – єдина причина, чому він не зіграв».

Вихід на міжнародний рівень
Примітною цю стрічку робить уже сам факт, що «Плем’я» – перший за останніх півстоліття український фільм, який бере участь у конкурсі Канського фестивалю. Але й сама по собі картина «Плем’я» – це унікальне кінематографічне явище. Слабошпицький поставив собі дуже амбітне завдання: зробити німе кіно ХХІ ст. Картина повністю знята мовою жестів, без діалогів, субтитрів і перекладу. І хоча герої говорять українською, є базові жести для всіх мов. Педагоги пояснювали, що мова кожного глухого індивідуальна – як у нас тембр голосу: у когось суржик, хтось шепелявить. Є поняття гарного жесту або куцого. Такі завдання дуже розвивають кінематограф.
Тож не дивно, що фільм «Плем’я» вже вийшов на міжнародний рівень. По-перше, був обраний в одну з головних канських програм ? «Тиждень критики». Із цієї програми стартували дуже багато режисерів, як-от Кевін Сміт, Гаспар Ное, Франсуа Озон. Участь у ній автоматично вписує режисера у світовий контекст. Але навіть до Канського фестивалю Слабошпицькому вдалося привернути до себе увагу Фонду Хуберта Балса Роттердамського кінофестивалю, що займається підтримкою кінематографістів із країн, які розвиваються. До цього він узяв участь у Варшавському та в Московському кінофестивалях.
Наостанок додамо, що продюсером і оператором фільму виступив український режисер Валентин Васянович, чий документальний фільм «Захід» став одним із призерів кінофестивалю Docudays у березні цього року. Та й Мирослав Слабошпицький, хоч і вперше взявся за повний метр, уже встиг зарекомендувати себе як один із небагатьох представників авторського кінематографу в Україні.

Соломія Даць

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply