Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, May. 21, 2018

500 тис. USD бракує Вікторії Трофіменко, аби завершити стрічку

Автор:

|

Листопад 16, 2012

|

Рубрика:

500 тис. USD бракує Вікторії Трофіменко, аби завершити стрічку

«Брати.Остання сповідь» – дебютний повнометражний ігровий фільм Вікторії Трофименко. До цього, ще під час навчання в університеті Карпенка-Карого, вона зняла кілька фестивальних документальних стрічок. Торік проект Вікторії переміг на конкурсі Держкіно й отримав 8 млн 62 тис. грн від держави. Це – половина загального 16-мільйонного бюджету стрічки.

Із дозволу автора
А почалося все з того, що кілька років тому Вікторія із захопленням прочитала книжку шведського письменника Торґні Ліндґрена «Джмелиний мед» і вирішила зняти за нею фільм. Щоб отримати права на екранізацію, через посольство Швеції в Україні написала листа пану Ліндґрену, за півроку отримала відповідь і згодом надіслала сценарій.
Трофименко взяла фабулу роману й перенесла його у Верховинський район Карпат, де живе одна з найцікавіших українських народностей – гуцули. Так скандинавська історія набула гуцульського колориту. «Автору здалось, що в нас є дещо спільне, і він дав права на екранізацію», – розповідає режисерка.
Та це був тільки початок. Після кількарічних спроб знайти фінансування Вікторія запропонувала свій сценарій продюсерській компанії Pronto film. Потім, за словами продюсера продакшну Ігоря Савиченка, тривала робота над удосконаленням сценарію: «Було завдання зробити його менш літературним, щоби мати чіткий знімальний план».

На гуцульський лад
Як зазначає автор, вона викинула із «Джмелиного меду» безліч деталей і акцентувала увагу на взаєминах братів. Тож у сюжеті немає несподіваних поворотів чи ще якихось викрутасів. Просто одна письменниця якось потрапляє в маленьке провінційне містечко в Карпатах, де читає в місцевому монастирі лекцію про святих і юродивих. Серед слухачів – літній чоловік, якого звати Войтком. Вона їде до нього в село й поступово занурюється в життя старого, знайомиться з його братом Станіславом, що живе в будинку навпроти. Із часом письменниця стає таким собі «містком» між двома братами, сенс життя яких зводиться до своєрідного поєдинку: хто довше проживе й не подарує родичу задоволення бути свідком своєї смерті.
«У цій історії – дуже чітка структура й надзвичайна глибина. В Україні така історія може органічно розгортатися лише в одному місці – Карпатах. Тому братів я зробила гуцулами, і розмовляють вони на гуцульському діалекті. Спершу глядач разом із письменницею буде до них звикати разом із їхньою говіркою та спільно з письменницею розкриватиме історію їхнього життя, приймаючи братську сповідь», – розповідає режисер Вікторія Трофименко.

Допомога не завадить!
Аби вирішити спірні моменти між автором і продюсером, компанія запросила професійного скрипт-доктора Мігеля Мачалскі. «Ми спілкувалися з близько 15 кандидатами з різних країн. Усі фільми – різні, і на кожен жанр має бути свій скрипт-доктор. У першу чергу ми дивилися на ті фільми, над якими вони працювали. Зрештою зупинилися на кандидатурі Мігеля Мачалскі», – розказав пан Савиченко. За його словами, Мігель Мачалскі дуже швидко знайшов варіант, який задовольнив усіх. Він відкоригував діалоги у фільмі й порадив авторам переглянути стрічку угорського режисера Бели Тарра «Туринський кінь», і деякі її рішення складних драматичних проблем і справді стали в пригоді.
Утім, Ігор Савиченко зауважує, що в бюджет вкластися не вдається, оскільки погодні умови не сприяють зйомкам. Кам’яну дорогу між локаціями змив дощ, тому довелося побудувати дерев’яну 600-сходову. Але на знімальний період грошей таки нашкребли: вдалося в Україні «наколядувати майже все, чого не вистачало». Частину техніки отримали безкоштовно від компаній-партнерів.
Тепер, за словами продюсера, компанія шукає в Європі коштів на постпродакшн та дистрибуцію. Відповідно до контракту з Держкіно, продакшн має забезпечити другу частину бюджету самостійно. Зі шведськими партнерами домовитися не вдалося. “У співпродюсерів зі Швеції змінились умови щодо проектів копродукції зі східними партнерами, і ми не отримали очікуваних грошей. Ми, мабуть, – перші в Україні, хто на дозйомку повного метру звертається по підтримку до глядача на міжнародній платформі indiegogo (платформа, на якій люди шукають гроші під різні проекти. – Авт.). Нам не вистачає 500 тис. USD, щоби відзняти зимові сцени та на пост-продакшн”, – пояснює режисер.

Місцеві проблеми
Найбільш витратна частина виробництва – експедиція на місця зйомок і перебудова декорацій. Перш ніж обрати Синевирську Поляну, творці організували чотири експедиції до різних місцевостей: спостерігали за краєвидами в різні пори року. Нарешті зупинилися на цьому селищі, оскільки тут гори розташовані близько одна до одної.
Виникли певні проблеми й із місцевим населенням. Так, було важко вмовити одного з ґаздів надати для зйомок свій будинок (хоча в ньому давно ніхто не живе, лише зберігають сіно для коней). Чоловіка непокоїв пункт у контракті про можливі форс-мажорні обставини – наприклад, пожежу. Він заспокоївся, лише коли знімальна група поставила в будівлі металевий каркас, і навіть пообіцяв самотужки викопати рів, який фігуруватиме у фільмі.
Копав він повільно, тож від його послуг відмовилися. Загалом, ритм життя в Карпатах тече поволі. Місцеве населення живе у своєму замкненому світі, із ним треба вести тривалі перемовини, каже продюсер.
Одна з найдорожчих сцен – та, де герой провалюється під кригу. Її знімали в теплому басейні, кригу робили з матеріалів, схожих на парафін. На створення потрібної криги пішло 300 кг парафіну.

«Кіно з гарною кінцівкою»
У фільмі задіяні провідні українські кінематографісти й виключно вітчизняні актори. Виконавиця ролі письменниці Наталка Половинка – співачка й акторка. Її героїня не повинна мати яскравого характеру, вона ніби невидима, розповідає актриса. Коли Наталка вперше побачила сценарій «Братів», він її налякав: «Адже з нього можна зробити фільм жахів, а можна – фільм, у якому переважає думка та споглядання життя. І коли я поговорила з Вікою Трофименко, то зрозуміла, що вона – людина споглядальної природи, і буде витягувати світло».
Саме Наталку Половинку затвердили першою, а після неї обрали Вероніку Шостак на роль Ївги – дружини Станіслава. Сам кастинг, за словами Ігоря Савиченка, тривав близько чотирьох місяців: «Спершу одну з головних ролей – Войтка – мав грати російський актор Мамонов. Однак він відмовився, причини не пояснив. Мамонов нині не в дуже добрій формі, він навіть скасував декілька гастролей. На роль Станіслава розглядали Олексія Петренка. Однак зійшлися на кандидатурах Олега Мосійчука та Віктора Демерташа».
Режисерка прагне зробити стрічку «не артхаусним прогрузом», а «кіно з гарною кінцівкою»: «Мені хочеться, щоб у фільмі було світло. Для мене це фільм про любов. Я бачу за цією ненавистю між братами дуже багато любові. Я кажу акторам: не факт, що кожен із братів чекає, поки помре інший. Вони чекають, що брат помре, і тоді другий зможе зі спокійною душею піти. За ненавистю криється багато любові». За її словами, наскрізна тема стрічки – сповідь, тому Вікторія хоче, щоби глядач, переглянувши її, пережив катарсис. А фільм планують випустити в український прокат у 2013 році.

Дзвінка Камінь

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...