Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, Oct. 21, 2018

14-хвилинна стрічка акумулювала в собі життєву проблему молодих українців

Автор:

|

Травень 23, 2013

|

Рубрика:

14-хвилинна стрічка акумулювала в собі життєву проблему молодих українців

На цьогорічному Канському кінофестивалі немає українських стрічок. Зате є польська короткометражка про українців.

Погляд трохи збоку?
15 травня в Каннах стартував один із найвідоміших кінофестивалів світу. До конкурсу короткого метру не потрапили стрічки з України, хоча варто згадати, що 12 вітчизняних короткометражок представлено в Каннському Short Film Corner – це така собі «платформа для творчого та ділового спілкування і просування свого фільму». Серед них знайомі за добірками «Українська нова хвиля» й «Українські злі» – “Дорога” Максима Ксєнди та “Уроки української” Руслана Батицького. Проте за «пальмову гілку» в короткому метрі змагається фільм про українців польської режисерки.
Стрічка має назву «Олена». Цей 14-хвилинний фільм – дипломна робота у Ґдинській кіношколі 24-річної Ельжбети Бенковської. У ньому йдеться про боротьбу із собою, що завжди цікаво. Сюжет – доволі простенький: хлопець і дівчина втікають від своїх проблем у Швецію. Тут немає філософствувань про невдоволення власною країною й життям у ній. І немає бажання втекти від соціальної несправедливості та нереалізованості, як у добірці “Українські злі” та “Україна, гудбай!” І розчарування немає, із яким залишають глядача режисери того ж альманаху.

Утеча від проблем
Тільки от виникає запитання: чому полька знімає про українців? Адже поляків теж переслідують ті ж проблеми, вони теж тікають до Європи.
Відповідь на це питання знає акторка Оксана Терефенко, яка зіграла у фільмі головну героїню – львів’янку Олену. «Ельжбета зняла про українців, бо захотіла, щоб історія була міжнародною, – розповідає виконавиця ролі Олени. – Якихось стереотипів про українців вона не має, але переконана, що вони – дуже вперті. Думає так, бо мене давно знає. Познайомилися з нею на другому курсі. Студенти кіношколи знімають фільми, а ми граємо в них. Разом учимося. Це – моя перша роль у такій довгій стрічці.»
Сама вона народилася в польському місті Слупську неподалік Балтійського моря. Її дідусь і бабуся походять із Лемківщини. Це вони навчали її української мови. “Діди та батьки говорили по-нашому до мене й сестри, яка, коли йшла до садочка, не знала ще польської”, – каже Оксана. Вона закінчила український ліцей імені Шевченка у Білому Борі. Зараз 22-річна Оксана навчається на останньому курсі Вокально-акторської школи у місті Ґдині й водночас є художнім керівником українського театру “Навпаки” у Ґданську.

Максималізм, що підкорює
Отже, в «Олені» герої втікають не від країни, а від своїх проблем. Це – фізична втеча від того, чого неможливо позбутися самотужки. Мотив – простий, а вирок – більш ніж серйозний: якщо не вдасться, то назад дороги не буде. Отака юнацька відвертість і максималізм, небажання підкорятися обставинам, намагання знайти вихід нехай і в такий малодушний спосіб – утечею, скоріш за все, і зачепила журі канського фестивалю. Таке може трапитися будь-де й будь із ким.
Коли людина дивиться якусь історію, вона несамохіть намагається ідентифікувати в ній саму себе. Й «Олена» дарує нагоду побувати в «тілі» не так реальності української, як внутрішньої людської. Кожна історія – це так чи інакше пережитий кимось досвід, а режисер уже шукає відповідності, як це найкраще передати на екрані.

Трагедія – не в паспортах
Головні герої стрічки – львів’яни Олена й Дмитро – їдуть через Польщу до Швеції. У потязі в них крадуть сумку. Під час бійки з Дмитром злодії викидають їхні паспорти через вікно. Герої мусять устигнути знайти документи ще до відходу порому. Ідея фільму виникла в Ельжбети, коли її паспорт випав із потяга на рейки у Сербії, розказує Оксана: «Не знаю як – десь у туалеті чи у вікно. На найближчій зупинці вона вийшла. Годину йшла рейками, доки його знайшла. Так вирішила почати й свою історію.»
Але головна трагедія фільму – не в загублених паспортах. А в тому, що якщо герої не виїдуть, то вже не буде рятунку. «Стрічка чіпляє тим, що тут є боротьба із собою – це найважливіше й найтяжче в житті, – зауважує акторка. – Герої їдуть до Швеції, щоби наново почати життя. То була Оленина думка втекти. “Ну, то як ти така мудра та вмієш мені помогти, то виїжджаймо! Звідки гроші?” – цю сцену Ігор (киянин Ігор Аронов виконав роль коханого героїні Дмитра. – Авт.) запропонував зіграти без камер. Після цієї сцени ми мали краще усвідомлення того, чому їдемо. Дмитро вважає, що він сам зі своїми проблемами. Але Олена хоче йому допомогти. Батьки її не знають про рішення поїхати. Олена трохи мала прихованих грошей. Хоч дівчина молодша за Дмитра, гадаю, вона – набагато мудріша.»

«Я – українка не з України»
Цікаво, що у фільмі герої між собою говорять українською. І тут в Оксани Терефенко, як вона зізнається, виникли власні проблеми: «Найважчою була найпростіша справа у фільмі – зробити український, львівський акцент. Боялася, почують, що я – українка не з України. Мусила також грати, що мені важко говорити польською мовою. Камеру маєш на носі, і треба так зіграти, щоб із глядача не зробити дурня. Про свою героїню треба багато знати й шукати її риси в собі. Уявляла, що ця ситуація була в моєму житті. Коли грала сцену з поліціянтом, повірила, що насправді не вмію тією польською говорити. Подумала собі, що то будь-яка інша мова – португальська або іспанська.»
Стрічку знімали кілька тижнів у серпні торік у Ґдині – потяг, консулат, поліція, міст. «Хоча планували все зробити за кілька днів, – каже Оксана. – Винайняли цілий вагон на одну ніч. Поки знімали епізод без мене, я, дуже стомлена, зайшла в купе із гардеробом і реквізитом. Там було так багато речей, що я в них закопалася й заснула. Шукали мене хвилин із двадцять по всьому вагону.»
Канський фестиваль завершиться 27 травня, тоді ж буде відомо назви стрічок переможців. А Оксана Терефенко наразі пообіцяла, що фільм після конкурсу викладуть у Інтернет-мережі.

Соломія Даць

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...