Новини для українців всього свту

Thursday, Jun. 20, 2019

Бережанського поля цвіт

Автор:

|

Листопад 03, 2011

|

Рубрика:

Бережанського поля цвіт

Історія української музичної культури зберегла чимало імен мистців, які, окрім таланту, мали в собі великі організаторські здібності й були тією віссю, на котрій трималося мистецьке життя громади. Цих людей і називають видатними громадськими діячами. Саме таким був уродженець Бережанщини, священик, композитор, дириґент і педагог Євген Турула.

Він з’явився на світ 4 січня 1882 року в Бережанах у сім’ї греко-католицького священика Теодора Турули й Ізидори з родини Бахталовських. Від малих літ хлопчина перебував під наглядом батька, який уважав, що син має піти його шляхом. Однак, допомагаючи татові в богослужіннях, Євген був так вражений співом церковного хору, що все своє життя й діяльність вирішив присвятити служінню музі.

По закінченні Бережанської гімназії він виїхав до Львова, де, навчаючись у духовній семінарії, водночас брав приватні уроки гри на скрипці, фортепіано та хорового дириґування. І все це йому давалося настільки легко, що вже на третьому році навчання Євген став керівником семінарського хору, а через рік за дорученням митрополита Андрея Шептицького здійснив із ним паломницький похід до Єрусалима, де виступав у християнських церквах і соборах, дивуючи чужинців мистецтвом українського хорового співу.

1906 року юнак закінчив семінарію, склав іспит із гри на скрипці й дириґування в консерваторії, одружився, висвятився у священики й поїхав до Теребовлі, куди його було призначено катехитом гімназії. І тут він розгорнув таку громадську діяльність, що надовго запам’ятався теребовлянам. А розпочав із того, що створив хор гімназистів і духовий оркестр та разом із ними й мешканцями міста освятив кам’яну плиту, де мав стояти пам’ятник Тарасові Шевченку, а також здійснив похід до Зарваниці.

А ще Є. Турула особисто виступав як скрипаль. Так, Ганна Садовська у своїх спогадах про музичне життя Теребовлянщини писала, що чула його на концерті в Хоросткові. Водночас він ще й компонував музику. Саме на Теребовлянщині він створив кантату «Честь Тобі, Кобзарю», присвячену Тарасові Шевченку. Цей твір було виконано в березні 1914 року на великому форумі українців у Львові за участі оперної співачки Феломени Лопатинської. Дириґував оркестром і хором сам автор.

Так тривало до сере­дини 1914-го, а з початком Першої світової війни Євген Турула став капеланом кавалерійського полку в Золочеві. Про цей період життя й діяльності в листі до свого брата Василя Турули маестро писав: «У страшній переломній добі доводиться мені до тебе писати. Що будуча хвиля принесе — годі збагнути. Від очікування кращої долі для нашого народу втомиться ум чоловіка. Я від вибуху війни був два місяці капеланом військовим. Відтак хворий на очі перебував до грудня в шпиталі Віденської клініки. І відтоді й до сих пір працюю в Союзі визволення України з полоненими українцями, котрих вибрано з усіх таборів російської армії й уміщено в таборі Фрайштадту, Австрія горішня». Тут мова йде про те, що з полонених вояків, переважно українців, о. Турула створив хор і струнний оркестр (загалом близько 250 осіб) і здійснив із ними велике турне Австрією та Німеччиною. Особливо широкий розголос отримав організований ним німецько-український вечір, що відбувся 17 грудня 1922 року в Берліні й на якому, крім хору, виступали посол УНР М. Василько, посол ЗУНР Я. Біберович, письменник Б. Лепкий, піаніст Р. Шухевич і оперна співачка Геня Гушалевич.

1917-го за викликом міністра внутрішніх справ України в Німеччині мистець переїхав до Берліна, де також почав організовувати хори та влаштовувати концертні виступи, а за дорученням Союзу визволення України започаткував випуск цілої серії збірок української музики. Це було дуже корисне видання, наповнене найкращими зразками українських церковних і світських наспівів, хорових обробок народних пісень, українських гімнів, маршів, колядок, щедрівок, солоспівів на слова Т. Шевченка, І. Франка, О. Олеся, Б. Лепкого, В. Пачовського, Ю. Федьковича, творів сучасних українських композиторів В. Барвінського, С. Людкевича, Б. Кудрика, М. Вербицького, М. Завадського й власних композицій.

Починаючи з 1919 року Євген Турула чотири роки навчався в Берлінській консерваторії, де здобув звання доктора теології, а 1923-го на запрошення єпископа Микити Будки виїхав до Канади. Прибувши до Вінніпеґа, він відразу ж узявся за створення при українському інституті «Просвіти» хору «Канада», перший концертний виступ якого відбувся 29 березня 1924 року. То було справжнє свято міста, 80 % мешканців якого складали українці. І не дивно, що в день виступу хору зала Board Оf Trade на 8 тис. глядачів була заповнена вщерть. Це була імпреза великої ваги для української громади міста, яка вперше в Західній Канаді заявила про себе не тільки серед своїх, а й серед чужинців. У цьому виступі брав участь ще й симфонічний оркестр, теж керований маестро.

Із цієї нагоди газета «Український голос» писала: «Український хор «Канада», заснований о. Євгеном Турулою, узяв собі за мету плекати українську музику в Канаді й виховувати за її допомогою наше українське населення, а чужинцям — показати красу нашої культури, щоби вони, оцінюючи її, уміли й нас цінити та віддали нам шану, яка нам належить як одним із перших поселенців цього краю».

Після цієї імпрези про маестро заговорили як про визначного дириґента й організатора мистецьких дійств. Та виявилося, що мало мати знання й здібності, аби тебе гідно оцінили. Багато що залежало від взаємин самої української спільноти. Невипадково ще перед виступом у тому ж «Українському голосі», закликаючи українців на концерт, повідомлялося: «Український хор «Канада» є безпартійною організацією. Він працює для загальноукраїнських цілей і хоче об’єднати всі українські партії бодай під омофором нашої рідної музики. Тож прибудьмо на цей концерт громадою без політичних і релігійних поглядів. Покажімо хоч величчю нашої української культури й музики нашу єдність, силу та любов до свого рідного».

Але, мабуть, надто складними були на ту пору взаємостосунки між українцями Вінніпеґа. Діста­лося й самому маестро. Річ у тому, що під час перерви між двома відділами концерту в залі було проведено лотерею, де розігрувалися дев’ять цінних призів і житловий будинок. У пресі з’явився досить образливого змісту пасквіль І. Кузьми (можливо, це — псевдо), у якому грубо й вульгарно було спаплюжено щоденну працю маестро, бо нібито люди йшли на концерт не для духовного піднесення, а лише задля лотереї. Це так ранило перевантаженого роботою мистця, що 18 січня 1925 року о. Турула знепритомнів просто під час служби Божої, і його негайно забрали до шпиталю.

Одужавши, Євген Турула залишив службу в церкві, знову одружився (його перша дружина померла), відкрив у Вінніпезі приватну музичну школу й зайнявся педагогічною практикою, щоправда, залишившись працювати в «Рідній школі» імені М. Шашкевича. І саме тут за допомогою учнів школи та членів новоствореного при Народному домі українського хору маестро продовжував улаштовувати святкові імпрези й постановки оперет, серед яких були «Барон циганів», «Ой, не ходи, Грицю» «Запорожець за Дунаєм» і його власні «Сон під Судний день», «Дівочі мрії», «Хор курей», «Вифлеємська зоря», «Пісня старого млина» й інші. 1926 року маестро випустив у світ «Шкільний співаник» у трьох частинах. Тоді ж з’явилися в пресі його статті на музичні теми: «Як мають наші діти вчитися музики», «Музика й спів між українцями в Канаді» та досить захоплююче оповідання «До Зарваниці».

Пам’ятним для української громади залишився організований маестро Шевченківський концерт, що відбувся 15 квітня 1925 року, коли керований ним хор виконав цілу програму з творів українських композиторів М. Лисенка, М. Леонтовича, К. Стеценка, О. Кошиця, О. Нижанківського та композицій самого маестро. У виступі брали участь його численні учні, а спів його вихованки К. Сливчук у фортепіанному супроводі мистця публіка сприйняла настільки тепло, що співачка змушена була чотири рази поспіль виконати українську народну пісню «Ой, не світи, місяченьку». Цікавими й корисними були організовані ним концерти (1926) під відкритим небом на виставці хліба та спільні виступи (1927) з ансамблем танцю під керівництвом видатного українського хореографа Василя Авраменка.

На початку осені 1932 року Євген Турула залишає Вінніпеґ і вирушає на пошуки роботи до США. Та, мабуть, перебування там не припало йому до душі, бо знову повернувся до міста на Ред Рівер. Так, «Український голос» від 12 вересня 1934 року інформував: «На днях повернувся до Вінніпеґа по своїй дволітній музично-просвітницькій роботі в Детройті та Віндзорі добре всім знаний професор Євген Турула. Він уже обійняв дириґентуру хору й оркестру при Українському народному домі й поновив свій давній офіс, де навчає гри на фортепіано, органі, скрипці, мандоліні, гітарі, віолончелі, контрабасі та теорії музики. Турула є звісний того, що багато учнів під його проводом зложили високі іспити при консерваторії в Торонто. Багато з них стало вчителями й дириґентами».

Відтоді працьовитість мистця стала ще більш активною й корисною для української спільноти, про що той же «Український голос» повідомляв: «Коли українець схоче в недільний вечір почути щось гарне й артистичне, то йдіть до «Рідної школи» імені М. Шашкевича. Там від осені 1935 року під керівництвом Євгена Турули вишколюються хор із 40 осіб, солісти й оркестр і щонеділі відбуваються концерти та ставляться одноактівки. У концертах беруть участь учні музичної школи проф. Є. Турули Галя Кумка, Анна Москалевська, Едуард Бачинський, а з театральних вистав великим успіхом користуються «Вимлеємська зоря», «Наталка Полтавка», «Десятник Льолька», «Гімн нужди», «Хмара», «Діти Агасфера» й інші. У концертах виступає солістка Н. Гарвест».

Слід сказати, що мистець за свою жертовну працю мав немало почестей і поваги як від українців, так і від людей інших національностей. Та найбільшу шану він мав від колективів «Рідної школи», інституту «Просвіти», Українського народного дому, української стрілецької громади, собору Св. Іоана Сачовського та вихованців його музичної школи, а канадсько-українська спілка «Лавра фільм-студіо» 1939 року екранізувала його оперету «Вифлеємська зоря».

В останні роки життя композитор жив самотою. Його син Павло, доктор хімії, мешкав у Чикаґо й працював на посаді професора університету. Старшого сина, також Павла, ще 1941 року замордували більшовики в тюрмі містечка Умані. 1949-го композитора забрала до себе родина Гарвестів і доглядала, як рідного батька, до кінця його днів. Помер Євген Турула 3 грудня 1951 року на 69-му році життя. Тлінні останки маестро поховано на цвинтарі Всіх святих у Вінніпезі.

Такою була доля Є. Турули — людини й мистця, який до останніх днів свого життя служив людям і українській музиці; композитора, який, крім названих раніше оперет, написав ще й понад чотири десятки творів для скрипки, десять для фортепіано, 12 оркестрових п’єс, 20 обробок для чоловічого, вісім — для жіночого хорів, сім дуетів. Усе це разом із великими організаторськими здібностями мистця залишило незатертий слід на ниві культурно-мистецького життя українців як у Канаді, так і в рідній Україні.

 Анатолій Житкевич

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...