Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Jun. 18, 2018

Basso-profundo з Тульчина: до 120-річчя уродин Гліба Шандровського

Автор:

|

Вересень 29, 2016

|

Рубрика:

Basso-profundo з Тульчина: до 120-річчя уродин Гліба Шандровського

Гліб Шандровський

Люди з таким голосом з’являються на світ не часто. А вже коли народжуються, то стають гордістю нації. Саме таким був Гліб Шандровський, відомий бас-профундо, оперний і концертно-камерний співак. «Шандро, вчися, — казав йому славетний дириґент Олександр Кошиць, — бо на такий голос, як у тебе, потрібно сто років чекати». А він тільки усміхався й запевняв, що задоволений із того, що співає в знаменитій Українській республіканській капелі під орудою маестро й уже багато чого в нього навчився.
Гліб Шандровський народився 20 червня 1896 року в с. Байбузівка (тепер — Одеської області). Та ще коли він був малою дитиною, батьки переїхали до Тульчина, де й минали його дитячі й юнацькі роки. Там Гліб ходив до гімназії, а з осені 1910-го навчався в Тиврівському духовному училищі. У листі до музикознавця Івана Лисенка співак писав, що з великою насолодою слухав лекції та співав у хорі під орудою Кирила Стеценка.
Після закінчення навчання Гліб повернувся до Тульчина й разом із старшим братом Володимиром співав у хорі Миколи Леонтовича. Тоді його бас ще тільки формувався, а як набрав краси та сили, його запросили до хору Вінницького драматичного театру. Там його ранньої весни 1919 року й почув Олександр Кошиць, коли з колективом Української республіканської капели їхав до Кам’янця-Подільського, щоб після відповідної підготовки вирушити в концертне турне Європою. «По дорозі до Вінниці та Жмеринки, — зазначається в документах, — до капели було прийнято співаків Тетяну Георгієвську, дяка Казанського собору Г. Павловського й акторів Вінницького міського театру І. Паславського, М. Приємську, В. Романюк, Л. Троїцького, Г. Шандровського. Останній із них став провідним солістом капели». І хоч у капелі басів вистачало, такий згусток колоритних барв мав лише Г. Шандровський. Глибина його низів досягала «соль» контроктави, а робочий діапазон сягав більше 3,5 октав.
Добравшись до Кам’янця-Подільського, капела, так і не здійснивши жодного виступу на сцені, 24 березня 1919-го в складі 86 осіб вирушила до Станіславова. Там 11 квітня відбувся її перший концертний виступ, через три дні — другий, після чого колектив виїхав до Стрия, де відспівали Велику службу Божу й відбули до Самбора, а 25 квітня вже були в Ужгороді. Свій тріумфальний тур Європою колектив розпочав виступами в Празі.
У своїх спогадах «З піснею навколо світу» Олександр Кошиць ґрунтовно описує, яких труднощів зазнала капела в час своєї подорожі країнами Європи, але про Гліба Шандровського згадується дуже мало. І не дивно, бо співак не любив пліток, не браав участі в різних протестах, оминав конфліктні ситуації, яких, на жаль, вистачало. А солістом став не відразу. На концертах у Європі ними були Тетяна Кошиць, Петро Ординський, Гаврило Леонів і Олена Чавдарова.
Значно змінився спосіб життя та діяльність співака на вільній землі Вашинґтона, куди капела, перейменована в Український народний хор у вересні 1922 року прибула до Нью-Йорка, а вже 5 жовтня виступила в знаменитому «Карнеґі-голлі».
Майже два роки Гліб Шандровський був хористом, а згодом і солістом хору та гастролював із нею містами США, Канади та країн Південної Америки. Та, на жаль, у серпні 1924-го, повернувшись до Нью-Йорка після виступів у Каліфорнії, колектив самоліквідувався. І довелося кожному його учасникові будувати своє життя самостійно. Та в Гліба проявився організаторський талант і він очолив чоловічий вокальний квартет. Так, у газеті «Свобода» від 22 травня 1926 року повідомлялося, що 23 травня в залі «Вашинґтон-Ірвінґ-Гайскул» в Нью-Йорку відбувся великий концерт за участю Лікерії Компанейської, солістки імператорської опери в Санкт-Петербурзі, Юлії Шустакевич, артистки українського народного театру в Галичині, Романа Придаткевича, скрипаля та композитора, Михайла Швеця, оперного співака й українського національного квартету в складі П. Ординського, К. Щита, І. Давиденка та Г. Шандровського.
У червні того ж року Гліба запросили виступити на Світовій виставці у Філадельфії, організованій до 150-річчя незалежності США. А в жовтні він виступив у спільному з недавно створеним у Філадельфії українським хором ім. О. Кошиця, який очолив талановитий дириґент Іван Лямперт. І вже після першої пісні «Через поле широкеє», виконаної співаком у супроводі хору, зала вибурхнула бурею оплесків. Так повторювалося після кожної з десяти виконаних ним пісень. «Шадровський є великим і знаменитим співаком, — зазначалося в американському часописі «Філадельфія Паблік Ладжерс», — тому, що в його співі, крім високих звуків, є такі глибокі низи, котрих у сольному співі ми ніколи не чули».
Ще більше співак здивував своїх шанувальників 20 жовтня, коли в залі української православної церкви виступив у виставі «Бувальщина», про що в «Свободі» писалося: «Знаменитий бас Гліб Шандровський виконував роль господаря голосом, який громом лунав у залі». Серед виконуваних ним творів були французькі й американські пісні, але найбільше публіці припали до душі українські «На чужині загибаю», «Віє вітер» і «Кулик чайку любив». На закінчення концерту співак зробив для публіки несподіванку, виступивши в характерному образі старого дідуся та пречудово віддекламував поему «Чернець» Т. Шевченка. Ця поема, декламована могутнім голосом Шандровського, так глибоко запала в душу українців, що багато з них плакали, як діти.
Не менш приємно було почути його голос із оперного репертуару. Вперше це відбулося 15 лютого 1925 року в залі Українського народного дому, де він успішно виконав партію Султана в опері «Запорожець за Дунаєм», поставленої Марією Машір і Миколою Карлашем. Здавалося, що сповнюються надії на велику оперну кар’єру співака. Зрадів цьому й Олександр Кошиць, котрий, перебуваючи в Римі, писав: «Дорогий Шандро! Пора Вам уже кинуть куговтатися в багні різних халтур. Треба подумать про щось більш серйозне. Вам потрібно вийти на велику оперну сцену, а для цього у Вас є всі дані й лише бракує доброї вокальної школи». Але все залежало від фінансового забезпечення сім’ї співака, тим більше, що саме в цей час у його сім’ї народилася донька Тамара.
У серпні 1926-го Гліба запросили виступати на великій сцені Всесвітньої американської виставки у Філадельфії, що добре оплачувалося. Але це означало, що з оперною сценою доведеться зачекати. Та тільки закінчилася ця праця, як його вже чекали у Голівуді.
9 вересня того ж року на студії корпорації Оkeh Гліб записав на платівку з «Ой Дніпре мій, Дніпре» М. Лисенка та «На чужині загибаю». Водночас у дуеті з Стефанією Тушнів записав «Де ти бродиш, моя доле» В. Заремби та «Коли розлучаються двоє» М. Лисенка, а разом із українським національним квартетом — «Бачить Бог, бачить Творець», «Сивая зозуленька», «Гей, хлопці, до зброї», «Закувала та сива зозуля» та «За тебе, Україно».
Влітку 1928-го разом із вокальним секстетом «Боян» Гліб Шандровський побував із виступами у Швейцарії, Німеччині та Франції. У Лондоні співав у Віндзорському палаці короля Георга V. Королеві так сподобався його голос, що він запропонував співакові місце соліста в знаменитому «Корвент-ґардені». Але той відмовився, посилаючись на підписані контракти.
Проявилися в співака й інші захоплення. В українській пресі часто з’являтися його дописи, а хорові колективи радо виконували написану ним кантату «До Тараса Шевченка» з авторським текстом і музикою.
15 березня 1931 року Микола Карлаш із українським театром народного дому в Нью-Йорку знову поставив «Запорожця за Дунаєм». І знову запросив Гліба виконати партію Султана. Ця постановка на довго стала зразком українського оперного мистецтва. Так, у газеті «Свобода» від 23 березня 1931-го писалося: «Такого підбору виконавців, як було цим разом, не лише Нью-Йорк, а й ціла Америка ще не бачила».
Починаючи з 1928 року до США з гастролями приїздив хор донських козаків під керівництвом Сергія Жарова. Якось йому вдалося загітувати Гліба Шандровського до свого колективу. Так продовжувалося майже щороку, а 1939-го, коли хор повним складом еміґрував до США, співак став його постійним учасником. Була тут і взаємна вигода: колектив був приватним, і плата в нього була дуже високою, а Глібові як щирому патріоту України подобалося, що він міг включати до репертуару колективу українські духовні твори, народні пісні та колядки. Дуже гарно в супроводі хору він виконував «Ой, в Єрусалимі рано задзвонили», «На Йорданській річці» в обробці М. Леонтовича, «Закувала та сива зозуля» П. Ніщинського та ряд духовних творів Артема Веделя, Дмитра Бортнянського, Кирила Стеценка. 1951 року з цим хором він побував із концертним туром країнами Південної Америки, а 1956-го в Австралії, Новій Зеландії, Японії та на Гаваях.
Величезним здобутком співака був випуск 1960 року великої платівки, присвяченої О. Кошицю з повним змістом його листа з Риму, шістьма світлинами на конверті та десятьма творами, серед яких були «Ой нагнувся дуб високий» М. Гайворонського, «В Вифлеємі», «Українська елегія», «Гречаники», дует Одарки й Карася з опери «Запорожець за Дунаєм» та інші.
Часто звучав голос співака на радіо WBNX у Нью-Йорку. Уперше це відбулося 19 вересня 1942-го. Було виконано кілька духовних творів і народних пісень. І завжди коли він співав, кожен українець всією душею «прилипав» до приймача, щоб уловити ті неймовірно низькі та соковиті звуки. Востаннє в живому звуці вони прозвучали в січні 1976 року. Гліб Шандровський помер у містечку Томкінс-Ков поблизу Нью-Йорка. Він ще заздалегідь придбав собі будинок, що утопав у зелені садів і лісів, а уздовж них лагідно пливли води Гудзона. Це так йому нагадувало Нестерварський став і пагорби Тульчина.
Сьогоднішній Тульчин пишається двома пам’ятниками — погруддям Миколи Ленонтовича й обеліском Олександра Суворова. Віриться, що колись там буде ще й пам’ятник басові-профундо світової слави Шандровському.

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...