Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, Dec. 12, 2017

А серце просило пісні

Автор:

|

Квітень 12, 2012

|

Рубрика:

А серце просило пісні

Восени 1952 року товариство «Йанг Піплс Корал Сосаєти оф Торонто» шукало тенора для виконання партії Івана в опері «Тріумф нашого слова» канадського композитора Артура Пойнтера. Хтось порадив послухати українця Петра Черняка, який якраз напередодні здобув перемогу й одержав грошову винагороду на конкурсі української пісні. І вже після першого ж прослуховування його було затверджено на виконання цієї партії, а дебют співака виявився таким успішним, що вже наcтупного дня газета «Телеграм» повідомляла, що він зачарував слухачів своїм свіжим, міцним, оксамитової барви голосом і став для публіки приємною несподіванкою.

Петро Черняк народився 3 вересня 1907-го в місті Ковелі на Волині. Там же, серед чудової природи та розлогих, зарослих очеретом болотистих берегів річки Турії, де, за леґендою, Данило Галицький утопив улюбленого коня, минали його дитячі роки.

Із малих літ у хлопця виявилися гарний музичний слух і чудова пам’ять. Він не раз дивував своїх рідних, коли, ідучи додому зі старої Благовіщенської церкви, збудованої ще 1505 року, наспівував мелодії з почутих там кантів і пісень духовного змісту. Його дискант звучав так дзвінко й лагідно, що це викликало замилування в родині. А невдовзі задзвенів і в церкві, де хлопчина заспівував «Отче наш» із церковним хором. Там його й почув Криштофер Зарембінський, який зрозумів, що ця дитина наділена талантом до співу, і розпочав серйозно займатися з ним музикою. Ще краще зазвучав Петрів голос, коли він навчався в школі й співав у шкільному хорі. Так, крок за кроком, прямував юнак до мети — співати в опері.

Ще краще сформувався його голосовий апарат, коли, переїхавши до Варшави, Петро почав брати уроки вокального співу в професорів С. Слівінського й італійця Діані. Саме вони навесні 1939-го підготували Черняка до участі в конкурсі співаків, оголошеному Варшавською оперою, де він став переможцем. Тоді ж його було зараховано до числа молодих виконавців цієї опери, і за короткий час він підготував партію Каварадосі з опери «Тоска» Дж. Пуччіні. Однак виступити на оперній сцені співакові так і не вдалося. Цьому завадила окупація Польщі німцями. Тож довелося повернутися додому й зайнятися тимчасовими заробітками.

Якось улітку1943 року в пошуках роботи Петро навідався до Києва, і саме ця поїздка різко змінила його життя та побут. Аби пояснити деякі події того часу, автор цього нарису, за порадою свого доброго приятеля Миколи Латишка, звернувся до дружини співака Іраїди Черняк, до речі, також знаної в Торонто співачки й громадського діяча.

Зустріч із п. Черняк відбулася 22 березня 2012-го в її помешканні на Вест-Мол у Торонто. Ось що вона розповіла: «Коли Петро разом із двома земляками з Ковеля приїхав до Києва, то найперше вони почали шукати житло й звернулися до «Жіночої служби Україні», де працювала моя мати. Хлопці з’явилися якраз перед початком комендантської години, шукати для них житло було запізно, тому моя мати запропонувала їм одну ніч переночувати в нас. Так і зробили. Та коли Петро побачив у нашій квартирі фортепіано й на стінах — фотографії з оперними сценами, а як іще дізнався, що моя мати — оперна співачка, то був просто в захопленні. Так, помалу й розпочалася розмова про музику, оперу й театр».

Тут потрібно додати, що це була квартира відомої солістки Київської опери М. Мартиненко. Так що розмов про оперу й оперне мистецтво могло бути того вечора багато, тим більше що до розмови долучилася ще й донька господині, яка на ту пору вже навчалася музики й була добре обізнаною з оперою.

«Наступного дня, — продовжує розповідь пані Іраїда, — хлопці знайшли інше помешкання, а Петро залишився жити в нас. Ми зблизились і покохали одне одного, а 12 вересня 1943 року — одружилися. Обвінчалися в соборі Св. Андрія, після чого цілу ніч блукали Києвом, а вранці прийшли додому, поснідали й подалися на залізничний вокзал».

Понад рік молода сім’я жила в Ковелі, а з наближенням фронту вирушила на Захід. 13 лютого 1944-го Черняки були вже в Кракові. Звідти поїхали до Австрії, де замешкали в Інсбруку. Там Петро з групою робітників будував захисні дахи над залізницями в Альпах. Після капітуляції Німеччини подружжя опинилося у французькій зоні, що було досить небезпечно, бо французи, згідно з домовленістю, видавали біженців радянським військовим. Отже, потрібно було якнайшвидше перебратися до американської зони. Не без труднощів, але їм таки вдалося виїхати до Мюнхена. Там 1945 року в них народилася донька Наталя. Там же Петро став солістом хору «Україна» під проводом Нестора Городовенка, у якого було чого повчитися. Він так прискіпливо навчав Петра співу, дикції, дихання й усього, що називається музичною культурою, що це стало для нього великою школою професійного співу на все життя. Понад три роки співав він в «Україні».

1948-го Петрові вдалося відшукати в Саскатуні близького родича й на його запрошення виїхати з сім’єю до Канади. Черняки прибули військовим кораблем до Галіфакса, а звідти — на розподільний пункт до Монреаля, де при виборі місця оселення зупинилися на Торонто. Спершу, втім, було не до музики. Однак, освоївшись і влаштувавшись на роботу, Петро налагодив контакти з такими ж, як і сам, закоханими в пісню людьми й розпочав свої виступи на сцені. Українська громада Торонто вперше почула його на концерті, присвяченому відкриттю православного собору Св. Володимира в листопаді 1948 року.

Варто зазначити, що на початку 1950-х рр. культурно-мистецьке життя української громади Торонто зростало швидкими темпами. Визначну роль у цьому процесі відіграли церковні громади та їхні провідники. При кожній церкві співали хори, і до того ж їхній рівень звучання був близьким до професійного. Відомими майстрами хорового мистецтва на той час тут були Лев Туркевич, Сергій Босий, Іван Ковалів, Юрій Головко, Галина Голинська, а згодом — Степан Гумінілович, Василь Кардаш, Зеновій Лавришин, Квітка Зорич-Кондрацька, Мирон Максимів і інші.

У ті ж роки в місті розпочав свою діяльність Український народний театр під орудою Григорія Манька-Ярошевича й Михайла Тагаїва. Про це в газеті «Свобода» від 10 квітня 1952 року писалося: «Культурно-мистецьке життя Торонто, яке розгортається все краще й краще, годі собі уявити без Українського народного театру під керівництвом Григора Ярошевича. Це — одинокий тут театральний ансамбль, який згуртував навколо себе поважні акторські сили й котрий, узявши собі за мету служити зі сцени загальній справі, із кожною виставою добивається конкретних успіхів та стає поволі невід’ємним фактором українського Торонто».

У цьому театральному колективі сім’я Черняків була чи не найактивнішою. Свою участь у ньому Петро розпочав виконанням партії Левка в опері «Майська ніч» М. Лисенка, у якій, окрім нього, співали Г. Ярошевич (Макогоненко), М. Тагаїв (Каленик), І. Черняк (Панночка-русалочка), Г. Тагаїва (Зовиця), І. Ільків (Писар) і Н. Миколенко (Галя).

Український народний театр ставив вистави не тільки в Торонто, а й в Ошаві, Гамілтоні, Ніагара-Фолс, Сант-Катеринс і інших містах. Про один із виступів колективу в Сант-Катеринс газета «Свобода» від 1 березня 1968 року повідомляла: «25 лютого відбувся в Чорноморському залі перед масою глядачів чарівний показ живого образу, творцем якого був безсмертний Іван Котляревський. Це — славна «Наталка Полтавка». Світочами цієї популярної оперети були найкращі майстри українського театрального діла сучасної доби в Канаді, які приїхали сюди з Торонто, щоби показати тут своє мистецтво».

Нагадаємо, що того разу на сцені виступали Г. Малько-Ярошевич (Виборний), Михайло Тагаїв (Возний), Петро Черняк (Микола), Іраїда Черняк (Наталка), Павло Радько (Петро) і Ганна Тагаїва (Терпелиха). Що ж до інших опер, то найчастіше Петро Черняк виконував партії Андрія в «Запорожці за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського й Андрія в «Катерині» М. Аркаса. Зі сімейством Ярошевичів Черняки мали якнайкращі стосунки. Вони часто зустрічалися за горнятком кави чи чаю, згадували минуле та будували плани на майбутнє.

«7—8 червня 1952 року, — як повідомлялося в журналі «Нові дні» за серпень 1952 року, — у Торонто відбувся музичний фестиваль, організований українським відділом канадського леґіону. На цьому фестивалі перше місце серед вокалістів-професіоналів посів відомий у місті співак тенор Петро Черняк». А восени того ж року, як ми вже знаємо, відбувся той тріумф Петра Черняка, про який ішлося на початку цієї статті. Того ж року він удало зіграв роль козака в кінофільмі, знятому за сюжетом опери «Чорноморці» Миколи Лисенка.

Додавали популярності співакові часті виступи на канадському радіо, коли він своїм оксамитовим тенором просто зачаровував слухачів, виконуючи арії Каварадосі з опери «Тоска» й Пінкертона з «Мадам Баттерфляй» Дж. Пуччіні, солоспіви «Аве Марія» Ф. Шуберта, «Отче наш» І. Новохацького, «Ой Дніпре мій, Дніпре» й «Гетьмани, гетьмани» Шевченка—Лисенка. Особливо душевно та вражаюче звучала в його виконанні молитва «Владико неба і землі» з опери «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського.

23 січня 1955 року співак успішно виступив на великому святковому концерті в залі УНО, організованому відділом КУК із нагоди відзначення свята Державності та Соборності України. А вже 17 листопада 1963 року дует родини Черняків брав участь у тижні української музики в Торонто. Цього разу вони виконували пісні «Лугом іду» та «Ти любов моя». Акомпанував їм Зенон Лавришин. За допомогою компанії «Арка-рекордс» ці твори було записано на платівку. Співав Петро також із Іриною Дольницькою, а його постійною партнеркою в опереті «Наталка Полтавка» була Соня Сахно. Часто виступав співак у літературно-мистецькому клубі «Козуб», головою якого протягом десяти літ була пані Іраїда. Так, у пам’ятній книзі до 35-річчя цього культурного осередку повідомлялося, що він виступав там із концертними програмами в 1959, 1963, 1979, 1980 рр.

Провадив і педагогічну практику, навчаючи молодь вокального співу та театрального мистецтва. На жаль, на більші успіхи в канадському музичному житті надій не було. Про що може бути мова, коли оперний сезон у місті тривав лише три місяці на рік? А якщо врахувати, що співав Петро Черняк за велінням серця, із доброї волі та без відриву від роботи технічного працівника при інженерному відділі дорожнього управління, то заслуг співакові значно примножиться.

Петро Черняк просто кохався в музиці. У його оселі найдорожчими реліквіями вважалися книги й платівки, яких він мав понад 3 тис. Земне життя мистця добігло кінця 3 листопада 1987 року. Поминальні відправи за покійним відбулися в соборі Св. Володимира, а тлінні останки мистця поховали на міському кладовищі «Йорк». У глибокому смутку залишив він дружину Іраїду та доньок Наталку, Марту, Анну й Оксану зі сім’ями.

Ось які люди жили й творили в нашому Торонто. І як шкода, що їх стає менше з кожним роком. Коли ж прийде той час, що ми всією великою українською родиною помолимося за них у наших храмах? А таких Черняків, Ярошевичів, Тагаївих, Голинських, Тисяків, Туркевичів, Гумініловичів, Кардашів нашому роду ніколи не бракувало. Хай буде вічною пам’ять про них!

Анатолій Житкевич

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...